Зверніть увагу! Оприлюднення втрат з українського боку — публікується досить обмеженого змісту та із затримкою! Перевага віддається офіційній інформації про втрати, що озвучена центральними та місцевими органами виконавчої влади України та відповідними Указами Президента України «Про відзначення державними нагородами України»[1].
02001-01-2121 січня2001, 20 років, м. Коростень Житомирська область. Снайпер 2-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового взводу 1-ї десантно-штурмової роти 13-го окремого десантно-штурмового батальйону 95 ОДШБр. Випускник Коростенського міського колегіуму. Виріс у багатодітній родині, був спортсменом-волейболістом. Залишились мати (батько — трагічно загинув) та дві сестри.
Помер у ВМКЦ Північного регіону (м. Харків) в результаті важкого поранення кулею ворожого снайпера під час обстрілу 27 грудня 2021 року російсько-терористичними угрупуваннями позицій українських військових поблизу смт Нью-Йорк Донецької області. Похований на центральному кладовищі в м. Коростень[2].
4535
020012001, смт. НововасилівкаПриазовський район Запорізька область. Механік-водій медичного пункту 1 механізованого батальйону (підрозділ — не уточнено).
Згідно з повідомленням пресслужби Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил, тіло військовослужбовця без ознак життя з вогнепальним пораненням голови було виявлено в Донецькій області[3].
4536
Ткаченко Тимур Сергійович
м. Херсон. Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Згідно з повідомленням керівника центру допомоги учасникам АТО при Херсонській ОДА, військовослужбовець помер під час виконання бойового завдання в зоні проведення ООС (причина смерті — не повідомляється). Похований в м. Херсоні[4].
4537
020032003, мешканець м. Кривий Ріг Дніпропетровська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Згідно з повідомленням Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил, військовослужбовець був знайдений мертвим на посту з вогнепальним пораненням голови в пункті дислокації військової частини в Донецькій області[5].
Згідно з повідомленням пресслужби ООС, отримав поранення, несумісні з життям в результаті підриву на невідомому вибуховому пристрої поблизу селища Крута Балка на Донеччині. Похований у м. Дніпрі[6].
Згідно з повідомленням пресслужби ООС, отримав поранення, несумісні з життям в результаті підриву на невідомому вибуховому пристрої поблизу селища Крута Балка на Донеччині. Похований на військовій ділянці Краснопільського кладовища в м. Дніпрі[7].
01993-08-2828 серпня1993, 28 років, с. АнтонівкаНовоодеський район Миколаївська область, мешканець с. НоволазарівкаКазанківського району Миколаївської області. Старший солдат, навідник першого кулеметного батальйону 17 ОТБр. Навчався в Новолазарівській ЗОШ, згодом — у Казанківській гуманітарній гімназії, закінчив Казанківське СПТУ. Учасник АТО, після демобілізації - працював на шахті у м. Кривому Розі. Після відновлення на військовій службі, знову був направлений до району проведення ООС. Залишилися батьки.
Згідно з повідомленням пресслужби Баштанської РДА, загинув в результаті смертельного поранення, отриманого під час обстрілу позицій ЗС України з боку російських військ в районі смт Новотошківського на Луганщині. Похований в с. Новолазарівці[8]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[9].
Згідно з повідомленням Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил, військовослужбовець був знайдений мертвим з вогнепальним пораненням голови за місцем несення військової служби в Луганській області[10].
4542
Гришненко Олександр Леонідович
01979-01-3131 січня1979, 42 роки, Івано-Франківська область. Інспектор роти патрульної служби поліції особливого призначення України «Івано-Франківськ» Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області. Понад 20 років проходив службу у правоохоронних органах України. Залишилося троє неповнолітніх дітей.
Згідно з повідомленням преслужби ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області, помер в результаті раптової зупинки серця, перебуваючи на черговій ротації на Донеччині. Похований 1 лютого на Алеї Слави кладовища с. Чукалівка[11].
Загинув в результаті стрілянини у кафе в селищі Гранітне на Донеччині. На місці події працювали прокурори Волноваського відділу Маріупольської спецпрокуратури об'єднаних сил, слідчі Волноваського районного відділу поліції ГУ Нацполіції в Донецькій області та експерти[12].
01995-12-033 грудня1995, 26 років, с. Преображенка Херсонська область. Військовослужбовець військової служби за контрактом 21 ОМПБ «Сармат»56 ОМПБр. В 2013 році закінчив Херсонський обласний ліцей. В подальшому був призваний на військову службу до ЗС України. Виховувався дідусем і бабусею.
Наприкінці грудня 2021 року був поранений снайпером окупантів поблизу селища Піски та Донецького аеропорту. За життя військовослужбовця медики боролися майже два місяці, але 13 лютого він помер. Похований в с. Преображенці[13].
019871987, 35 років, м. Київ. Мешканець м. Новоград-Волинський Житомирська область. Капітан, помічник начальника штабу — начальник розвідки 3 механізованого батальйону 30 ОМБр. В ЗС України — з 2005 року. Випускник 2011 року НАСВ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Проходив службу в 72 ОМБр, згодом був переведений до 30 ОМБр. На війні з самих перших днів від її початку. Залишилися дружина та три доньки — десяти, шести та одного років.
01987-06-3030 червня1987, 34 роки, м. Тульчин Вінницька область. Солдат, водій 2 мотопіхотної роти 23 ОМПБ «Хортиця»56 ОМПБр. До ЗС України був призваний 3 червня 2020 року. Залишилися батьки, сестра, брат та син, 2008 р.н.
Загинув о 12:40 в результаті поранення несумісного з життям під час мінометного обстрілу поблизу селища Піски на Донеччині. Похований в м. Тульчині[15].
01993-05-1313 травня1993, 28 років, м. Овруч Житомирська область. Старший лейтенант, командир 6 десантно-штурмової роти 95 ОДШБр. Закінчив Овруцький професійний ліцей. Випускник факультету підготовки спеціалістів десантно-штурмових військ Військової академії (м. Одеса).
Загинув близько 16:10 внаслідок смертельних осколкових поранень, отриманих під час обстрілу позицій ЗС України російськими військами поблизу селища Зайцеве на Донеччині. Похований в м. Овручі[16]. Нагороджений Орденом Данила Галицького (посмертно)[17].
01981-03-1616 березня1981, 40 років, с. ГлинівціАндрушівський район Житомирська область. Штаб-сержант з матеріального забезпечення 6 десантно-штурмової роти 95 ОДШБр. На військовій службі в ЗС України — з 2013 року. Залишилися дружина та двоє дітей.
Загинув близько 16:10 внаслідок смертельних осколкових поранень, отриманих під час обстрілу позицій ЗС України російськими військами поблизу селища Зайцеве на Донеччині[18]. Нагороджений Орденом Данила Галицького (посмертно)[17].
4549
Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
01970-12-066 грудня1970, мешканець м. Могилів-Подільського Вінницької області. Сержант, бойовий медик підрозділу 53 ОМБр. Захищав країну з 2014 року, на військовій службі за контрактом в ЗС України — з квітня 2017 року. Залишилась мати і донька.
Загинув близько 18.30 в результаті мінно-вибухової травми та осколкових поранень, несумісних з життям, під час мінометного обстрілу з боку окупаційних військ Росії поблизу смт Новотроїцького на Донеччині. Похований в м. Могилів-Подільському[20].
4551
Пистун Ярослав Миколайович
01980-10-022 жовтня1980, м. Донецьк. Полковник, заступник командира оперативно-тактичного угруповання «Північ» з морально-психологічного забезпечення. 2014 року служив заступником військового комісара Полтавської області з виховної роботи. 2015 року служив начальником групи морально-психологічного забезпечення ОТУ «Маріуполь». У жовтні 2021 року служив на посаді головного спеціаліста відділу морально-психологічного забезпечення військової частини А4583 оперативно-тактичного угруповання «Північ». Нагороджений медаллю «За вірність національній ідеї» (3 вересня 2018 року).
Згідно повідомлення пресслужби Одеської облдержадміністрації, 22 чоловік (11 чоловіків та 11 жінок) загинули в результаті ракетного удару під час російського вторгнення в Україну в північній частині Одеської області[23]. Нагороджена медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[24].
Згідно з повідомленням пресслужби Міністерства внутрішніх справ України загинув у результаті обстрілу з ракетних систем залпового вогню з території Криму позицій українських прикордонників в районі населеного пункту Преображенка в Херсонській області[26].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну поблизу м. Херсону. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[27].
Загинув під час виконання завдань на адміністративній межі з тимчасово окупованою територією АР Крим в результаті авіаційного удару літаками ЗС РФ поблизу с. ТарасівкиСкадовського району на Херсонщині[28]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[27].
Загинув під час виконання завдань на адміністративній межі з тимчасово окупованою територією АР Крим в результаті авіаційного удару літаками ЗС РФ поблизу с. ТарасівкиСкадовського району на Херсонщині[28]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[27].
Згідно з повідомленням пресцентру Державної прикордонної служби України, у результаті ворожого обстрілу три прикордонники загинули поблизу м. Скадовська в Херсонській області[28][29].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну на Херсонщині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[30].
Загинули в результаті авіакатастрофи українського літака, яка сталася неподалік с. Жуківці Обухівського району Київської області. На борту військового літака перебувало 14 чоловік, 5 з яких — загинули[33].
01996-08-1919 серпня1996, 26 років, м. Бережани Тернопільська область. Матрос, сапер інженерно-саперного відділення інженерного підрозділу 137 ОБМП35 ОБрМПВМС ЗС України. Закінчив Бережанську загальноосвітню школу № 3, Вище професійне училище № 20 міста Львова (2017)[34] та Національний університет «Львівська політехніка». Залишилися мати, бабуся і сестра. Герой України (посмертно).
Загинув в повітряному просторі України поблизу с. КринцілівСатанівської ОТГ на Хмельниччині. Рятуючи життя своїх побратимів, відволік на себе вогонь ворожої авіації та був збитий ворожим літаком[36][37].
Загинув в результаті особистих мужніх дій, завдяки яким повний склад літаків бригади піднявся у повітря в м. Василькові, що врятувало їх від ракетного удару[36].
01998-03-1717 березня1998, м. Куп'янськ Харківська область. Лейтенант, командир обслуги зенітного ракетного комплексу 39 ЗРП. Залишилися мати та кохана дівчина, з якою офіцер мешкав в м. Нововолинську. Герой України (посмертно).
Загинув, захищаючи Схід держави від окупанта в районі смт Трьохізбенка на Луганщині. Під час бою збив ворожий бомбардувальник та безпілотний об'єкт ворога, але сам не зміг уникнути мінометного обстрілу. Похований на Федорівському кладовищі у м. Володимир[38].
м. Івано-Франківськ. Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено)[42]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
020002000 (22 роки), с. БугаївкаКременчуцький район Полтавська область. Старший сержант, військовослужбовець 1 ОТБр. Завжди мріяв бути військовим. 2017 року закінчив школу у рідному селі. Проходив військову службу за контрактом. У нього залишилися мати, дві сестри та два брати.
Загинув в результаті ворожого авіаудару по території Очаківського військового порту[45]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[46].
01992-09-1818 вересня1992, 29 років, м. Могилів-Подільський Вінницька область. Солдат, військовослужбовець гранатометного відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки 10-го батальйону 59 ОМПБр. В ЗС України - з 2021 року.
Загинув в боях з російськими окупантами біля Антонівського мосту в місті Херсоні[47][48]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[17].
01985-06-1010 червня1985, с. ВербовеПологівський район Запорізька область. Лейтенант, командир 2-го патрульного взводу 1-ї патрульної роти 16 ОБ НГУ. 2018 року був нагороджений головою Херсонської обласної державної адміністрації Андрієм Гордєєвим почесною грамотою та подякою[49].
Групі під його командуванням тривалий час вдавалось стримувати колону ворожих танків, що рухалась з м. Олешки, маючи при цьому тільки один БТР. Коли почалось бомбардування ворожої авіації, він надав наказ усім членам своєї групи відступати, лишившись наодинці з ворогом. Своїми діями надав можливість евакуювати особовий склад військової частини НГУ (більше 300 чоловік) та вивезти важливі документи. До останнього прикривав відхід своєї групи, загинувши в районі Антонівського мосту біля м. Херсон[50]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
м. Сокиряни Чернівецька область. Лейтенант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). В ЗС України — з 2015 року. Учасниця АТО (2016). Залишилися чоловік та двоє дітей.
01979-05-1919 травня1979, с. Вигон Одеська область. Навчався в Білгород-Дністровському професійно-технічному училищі № 10. В 1998 році був призваний на військову службу до ЗС України, брав участь в миротворчій операції в Іраку. З 2014 року захищав Україну у складі Луганського прикордонного загону.
Загинув під час евакуації поранених побратимів в районі населеного пункту Чмирівка Луганської області. Загибель захисника була підтверджена лише в листопаді 2023 року. Похований 23 листопада 2023 року в рідному селі. Кавалер ордену "За мужність" III ступеню[53].
Згідно повідомлення Полтавської ОДА, співробітник поліції загинув під час бомбардування аеродрому ДСНС в Чернігівській області поблизу м. Ніжина. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[54].
01988-08-2929 серпня1988, м. Ніжин Чернігівська область. Прапорщик служби цивільного захисту, інструктор-рятувальник пошуково-рятувальної групи пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України.
Загинув в ході самовідданих дій при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України під час російського вторгнення в Україну поблизу м. Ніжина на Чернігівщині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
Загинув в ході самовідданих дій при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України під час російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
Загинув в ході самовідданих дій при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України під час російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
01989-05-2525 травня1989, м. Ніжин Чернігівська область. Капітан служби цивільного захисту, старший помічник керівника польотів групи керівництва польотів Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України.
Загинув в ході самовідданих дій при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України під час російського вторгнення в Україну поблизу м. Ніжина на Чернігівщині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
01996-03-2727 березня1996, с. ВерескуниПрилуцький район Чернігівська область. Прапорщик служби цивільного захисту, фельдшер-рятувальник пошуково-рятувальної групи пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України.
Загинув в ході самовідданих дій при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України під час російського вторгнення в Україну поблизу м. Ніжина на Чернігівщині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
01980-10-1414 жовтня1980, м. Ніжин Чернігівська область. Прапорщик служби цивільного захисту, начальник радіостанції — технік групи зв’язку і телемеханіки командно-диспетчерського пункту радіотехнічного центру вузла зв’язку, автоматизованих систем управління та радіотехнічного забезпечення Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України.
Загинув в ході самовідданих дій при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України під час російського вторгнення в Україну поблизу м. Ніжина на Чернігівщині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
Загинув в ході самовідданих дій при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України під час російського вторгнення в Україну в аеропорту «Антонов», що в смт Гостомель Київської області[55]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
01997-08-1212 серпня1997, 25 років, мешканець м. Луцька Волинська область. Старший солдат, механік-водій танку танкового батальйону 24 ОМБр. Навчався у школі № 26.
Загинув під час висування для відбиття ворожої атаки ДРГ противника після обстрілу з ПТРК танку Т-72[56] поблизу м. Лисичанська[57]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[58].
42 роки, м. Миколаїв. Підполковник, командир авіаційної ескадрильї 299 БрТА. За штурвалом літака — з 1998 року. З 2014 року неодноразово літав у зону бойових дій. Залишилися дружина та 13-річна донька.
В ході відбиття російського вторгнення в Україну, поблизу смт Чаплинки на Херсонщині, встиг скинути бомби на колону ворожої понтонної техніки, що прямувала з Криму до Херсону. Після цього, вже охоплений полум'ям літак, упав прямо на цю ж колону. Тіло загиблого пілота біля уламків літака знайшли місцеві жителі тимчасово окупованої Херсонської області, де він і був похований[59]. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[60].
019861986, с. Микільське Луганська область. Штаб-сержант 3-го прикордонного загону ДПСУ. Проходив службу в ДПСУ з 2007 року. Одружився у 2018 році. Залишилася дружина і двоє дітей[61].
Загинув при обороні державного кордону поблизу села Зоринівки на Луганщині. Вважається першою жертвою повномасштабного російського вторгнення в Україну. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Похований в селі Зоринівка неподалік від місця де мешкав[43].
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну поблизу м. Щастя на Луганщині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
Загинув під час несення служби на контрольно-пропускному пункті біля смт Чаплинки на Херсонщині[63]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[64].
01993-09-2929 вересня1993, 28 років. Мешканець м. Кам'янець-Подільського Хмельницька область. Сержант 309 окремого інженерного батальйону 48 ІБр. Закінчив коледж Подільського державного аграрно-технічного університету. З 2012 року служив у Збройних силах Українах.
01998-08-1616 серпня1998, с. Нова Гута Хмельницька область. Солдат, сапер інженерно-саперної роти 48 ІБр. Вищу освіту здобув у Хмельницькому економічному університеті.
02003-03-2121 березня2003, 18 років, м. Старокостянтинів Хмельницька область. Солдат, військовослужбовець військової служби за контрактом, розвідник-далекомірник (підрозділ — не уточнено). Був призваний на військову службу 29.06.2021 року Жидачівським РТЦК Львівської області, не одружений. Залишилися батьки.
Коли полковник виїжджав з позицій, відбулося детонування нерозірваних ракет. Військовий вистрибнув із машини, було декілька вибухів, внаслідок яких він і загинув[74].
Загинув від множинних вибухово-скалкових ушкоджень тулубу, голови та внутрішніх органів внаслідок ракетного удару російських військ по аеродрому «Озерне»[75]. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[76].
4626
Місляк Вадим Юрійович
019951995. Старший лейтенант, військовослужбовець 39 БрТА.
Загинув від множинних вибухово-скалкових ушкоджень тулубу, голови та внутрішніх органів внаслідок ракетного удару російських військ по аеродрому «Озерне»[75]. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[76].
Загинув від множинних вибухово-скалкових ушкоджень тулубу, голови та внутрішніх органів внаслідок ракетного удару російських військ по аеродрому «Озерне»[75]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[77].
4628
Ратушняк Микола Олегович
019911991. Старший солдат, військовослужбовець 39 БрТА.
Загинув від множинних вибухово-скалкових ушкоджень тулубу, голови та внутрішніх органів внаслідок ракетного удару російських військ по аеродрому «Озерне»[75]. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[76].
Загинув від множинних вибухово-скалкових ушкоджень тулубу, голови та внутрішніх органів внаслідок ракетного удару російських військ по аеродрому «Озерне»[75]. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[76].
Згідно повідомлення начальника відділу з питань нотаріату у Рівненській області, загинув в ході відбиття російського вторгнення в Україну. За уточненими даними, загинув близько 08:20 в результаті обстрілу Калинівського арсеналу[80]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[17].
23 роки, с. МутвицяВараський район Рівненська область. Сержант, командир зенітного артилерійського взводу зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 24 ОМБр.
Загинув від множинних осколкових поранень під час оборони основного командного пункту на бойовому посту повітряного спостереження внаслідок ворожого обстрілу 300-мм РСЗВ «Смерч»[56]. Похований в с. Мутвиця[80][83]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[58].
4636
Ревенко Владислав Дмитрович Медаль «За військову службу Україні»
Мешканець Полтавської області. Лейтенант, командир взводу радіотехнічного забезпечення роти зв'язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення 831 БрТА. Військову освіту здобув в ХНУПС імені Івана Кожедуба, який закінчив у 1995 році.
Загинув під час виходу військової техніки у складі колони з місця виконання бойового завдання в Сумській області в результаті вибуху снаряду, випущеного артилерією агресора[84][85]. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[71].
м. Миргород Полтавська область. Старший солдат, водій — електрик радіостанції взводу зв'язку роти зв'язку батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення 831 БрТА. Освіту здобув в Лубенському медичному училищі. Учасник АТО (2018). В ЗС України — з лютого 2022 року. Залишилися дружина та 6-річний син.
Загинув під час виходу військової техніки у складі колони з місця виконання бойового завдання в Сумській області в результаті вибуху снаряду, випущеного артилерією агресора[84][85]. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[86].
Загинув в результаті російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Похований у рідному селищі[87]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[88].
019831983, с. Привітів Житомирська область. Старший сержант підрозділу Держспецзв'язку. З 2002 по 2004 рік проходив військову службу у ЗС України, у Держспецзв'язку — з 2018 року.
Загинув в результаті російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Похований у рідному селі[87]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[88].
Був одним з перших, хто вступив в повітряний бій з російськими військами. У цьому бою, спільними зусиллями українських пілотів було збито п'ять ворожих літаків. Після цього літак Єрка був збитий і він встиг катапультуватися, проте російські солдати одразу ж пошкодили парашут льотчика, а другий не розкрився. Льотчик загинув на місці[90]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня[91].
22 роки, м. Дрогобич Львівська область. Заступник командира навчальної роти військової частини ЗС України (підрозділ — не уточнено). Закінчив Київський військовий ліцей імені Богуна та НАСВ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
01992-06-1818 червня1992, м. Ужгород Закарпатська область. Головний старшина, начальник групи секретного документального забезпечення служби охорони державної таємниці 29 ДННКВМС ЗС України. В ЗС України — з 18 січня 2012 року. Був свідком і безпосереднім учасником подій під час Тимчасової окупації Росією АР Крим і Севастополя. На той час проходив службу на морському тральщику «Чернігів» та в складі екіпажу «Черкас» — корабля, який намагався стояти до останнього і, навіть після захоплення росіянами, залишився із прапором ВМС ЗС України. Виконав епізодичну роль у фільмі про останній корабель України в Криму «Черкаси»[94]. Залишилися дружина та двоє маленьких синів.
Загинув в перший день повномасштабного вторгнення, захищаючи Україну в м. Очакові на Миколаївщині[95]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[96].
019721972, 49 років, смт Пулини Житомирська область. Головний корабельний старшина, військова медсестра медпункту військової частини ЗС України (підрозділ — не уточнено). Залишилися чоловік та діти.
Загинула на території військової частини в Київській області у приміщенні укриття внаслідок влучення у нього ворожої ракети[97]. Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[17].
01967-06-2525 червня1967, м. Охтирка Сумська область. Капітан, командир стрілецької роти 154-го окремого батальйону територіальної оборони (м. Охтирка)[98]. Неодноразово обирався депутатом Охтирської міської ради[99]. 2014 року висувався кандидатом на посаду міського голови в м. Охтирка[100]. Працював керівником приватного підприємства[101]. Учасник Революції Гідності. Займався активною волонтерською діяльністю. Член громадської організації «Спілка воїнів АТО, ООС російсько-української війни "Непереможні"»[102].
01999-09-2121 вересня1999, смт РаухівкаБерезівський район Одеська область. Старший лейтенант, військовий льотчик літака-винищувача МіГ-2940 БрТА. Через певний час з родиною переїхав до м. Ніжина, де в 2016 році закінчив 11 класів загальноосвітньої школи I-III ступенів № 17. Після закінчення школи вступив на навчання до ХНУПС імені Івана Кожедуба. 2021 року, після закінчення університету, отримав класну кваліфікацію «Льотчик третього класу», яку підтвердив вже під час проходження служби у м. Василькові Київської області. Залишились батьки, сестра та кохана дівчина.
В перші години повномасштабного російського вторгнення в Україну вступив у повітряний бій з багатьма літаками противника, своїми умілими діями надав можливість іншим льотчикам вивести з-під атаки наші літаки, однак сам загинув[105]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[106].
4647
Бобер
Лейтенант, командир танку, командир взводу 3-ї роти 59 ОМПБр.
Загинув біля Антонівського мосту поблизу м. Херсону. Внаслідок бомбардування російською авіацією бомба ФАБ-250 вибухнула перед його танком, що спричинило вибух газової діжки, що знаходилася неподалік. Командир в цей час вів спостереження і був зверху танку[107].
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено)[108]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[96].
На світанку 24 лютого одним із перших піднявся в небо для перехоплення ворожих літаків у небі над Києвом. Його літак так і не повернувся з першого бойового вильоту[109][110]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[111].
Загинув в боях з російськими окупантами[114]. Похований на Алеї слави у Чукалівці[115]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[116].
Загинув в результаті ракетного удару по військовій частині у м. Вишгороді. В останні хвилини свого життя полковник проводив евакуацію особового складу та бойової техніки[117].
Загинула при виконанні бойового завдання, коли разом з побратимами потрапила у ворожу засідку поблизу м. Олешки в Херсонській області. Похована в м. Гайсині[118]. Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[119].
01974-06-1919 червня1974, м. Косів Івано-Франківська область. Старший лейтенант, військовослужбовець БПСПОП «Луганськ-1» імені Героя України Сергія Губанова. За фахом — вчителька географії, а також метеорологиня. До Революції гідності деякий час жила і працювала у Греції, але після її початку повернулася на Батьківщину з сином. У Греції жінка вийшла заміж за поляка та народила сина Александроса, але потім розійшлася з чоловіком. Вона займалася екстремальними видами спорту — скелелазінням, а також плаванням, тягала «залізо». З 2014 року вона воювала в зоні АТО у складі ПСПОП «Луганськ-1». Вона пройшла всю фронтову лінію: Золотое, Кримське, Щастя, Станицю Луганську. Під час служби встигла вступити на юридичний факультет Чернівецького університету — вивчала міжнародне право. Нагороджена медаллю «За військову службу Україні» (4 березня 2016 року).
Українські війська відходили під натиском противника зі Щастя, що на Луганщині. Ірину поранило осколком і вона не змогла вийти з міста та була розстріляна російськими окупантами[120].
Загинув в результаті осколкового поранення, яке виявилося несумісним з життям. Після першого, о 5 ранку, авіаційного обстрілу позицій дивізіону в районі проведення ООС поблизу м. Маріуполя, місце розташування почали підготовлювати до передислокації. В першу чергу, відповідно – боєприпаси. О 9 годині ранку під час другого авіаційного обстрілу позицій дивізіону Олег отримав осколкове смертельне поранення[121]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[122].
Народився 5 травня (рік народження - підлягає уточненню), м. Києві. Головний сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). На війні з 2014 року. Спочатку проходив військову службу у 44-й ОАБр, після звільнення трішки відпочив і знову повернувся до ЗС України, але у піхоту
Загинув в боях в боях з окупантами поблизу смт. РиковеГенічеського району на Херсонщині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[119].
Загинув в результаті ракетного обстрілу російськими окупантами військового аеродрому 25 БрТА. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[60].
Загинув у складі екіпажу разом з Миколою Савчуком під час виконання бойового завдання з вогневого ураження живої сили та техніки противника в районі Гостомеля, що на Київщині[125]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[60].
Загинув у складі екіпажу разом з Дмитром Куликовим під час виконання бойового завдання з вогневого ураження живої сили та техніки противника в районі Гостомеля, що на Київщині[125]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[60].
21 рік, м.Дрогобич. Боронив Антонівський міст, який російські війська обстріляли "градами". Був захоронений у братській могилі з ще трьома побратимами по службі, якою опікувалися місцеві мешканці.
Загинув на Херсонщині у перший день повномасштабного вторгнення, але повернути додому тіло військового вдалось тільки після деокупації Херсону. Похований 20 листопада на Полі Слави та Скорботи у Дрогобичі.
01998-02-1414 лютого1998, с. Васильків, Шполянський район, Черкаська область. Солдат Державної прикордонної служби України. Прийняв бій по охороні Державного кордону України 24 лютого 2022 року перебуваючи на ділянці Харківського прикордонного загону.
Загинув у перший день повномасштабного вторгнення, але тривалий час про його долю достовірних відомостей не було. Похований 3 лютого 2023 року[126].
4665
Мужейко Євген Борисович
01977-09-088 вересня1977. Командир 2-го мотопіхотного відділення, командир машини 3 мп взводу 1 мп роти військової частини А2960. Призваний на військову службу за контрактом з 2014 року, протягом 8 років брав безпосередню участь в АТО/ООС на сході України.
Загинув при стримуванні збройної агресії поблизу населеного пункту Брилівка Херсонської області. Під час ворожого авіаудару однією з ракет була уражена бойова розвідувально-дозорна машина БРДМ-2 № 328[127].
4666
Королевич Олександр Костянтинович
01999-03-2222 березня1999. Лейтенант, командир взводу в/ч Т0710 ДССТ. Після 9-го класу вступив до Запорізького обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою "Захисник". Пізніше, на військову кафедру до Дніпропетровського державного університету науки і технологій. Мешкав з дружиною в Києві, куди його розподілили в роту матеріально-технічного забезпечення при адміністрації: вони ремонтували будівлі, будували нові. А коли вже їздив в відрядження, там завжди був командиром тактичної групи з охорони і оборони визначених об’єктів. Брав участь в АТО.
Був ракетний обстріл Житомирської області. За декілька хвилин до того зателефонували, сказали, що летять у їхній бік ракети і що треба зберегти особовий склад. Він відправив всіх побратимів у бункер, а сам залишився на бойовому чергуванні. Саме в той момент прилетіли уламки[128].
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[129].
019821982, с. Кратова Говтва Полтавська область. Сержант, командир відділення підвозу та перевезення мінометної батареї окремої десантно-штурмової бригади 5 БТГр.
З початком російського вторгнення в Україну організував виведення всіх кораблів у море, а сам з 16 моряками залишився на причалі виконувати бойові задачі. О 6:50 ранку 24 лютого 2022 року зв'язок з ним обірвався… Загинув в результаті ворожого авіаудару по території Очаківського військового порту[132]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[96].
01988-03-2424 березня1988, м. Карлівка Полтавська область. Капітан 3 рангу, начальник штабу — перший заступник командира військової частини (підрозділ — не уточнено).
Згідно повідомлення голови Глибоцької ТГ, військовослужбовець загинув в перший день російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Похований в смт Глибока[135]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[136].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну поблизу селища Рикове Генічеського району Херсонської області[137]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[17].
Загинув в бою з російськими окупантами під час виконання бойового завдання з охорони Антоновського мосту на Херсонщині. Вважався зниклим безвісти до моменту звільнення Херсонщини[138]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[17].
019921992, м. Шепетівка Хмельницька область. Солдат, стрілець-помічник гранатометника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу підрозділу ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинула в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено)[140]. Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[17].
23 роки, селище Білокуракине Луганська область. Лейтенант, начальник обслуги приймально-передавальних радіопристроїв радіотехнічної батареї 302 зрпПвК «Схід». У 2021 році закінчив ХНУПС ім. І.Кожедуба, факультет зенітних ракетних військ.
Загинув на території військової частини під час ворожого обстрілу. Похований в рідному селищі на Луганщині[141]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[96].
4681 ... 4683
Військовослужбовець(-ці) ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув в результаті ворожого обстрілу з РСЗВ БМ-21 «Град» під час евакуації населення з міста, де він був дільничним офіцером[144]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
25 років, м. Коростень Житомирська область (за іншими даними — м. Шепетівка Хмельницька область). Старший лейтенант, помічник начальника бронетанкової служби озброєння логістики (підрозділ — не уточнено). Випускник Коростенської міської гімназії.
Загинув в результаті нападу противника з використанням стрілецької зброї на перетині траси Узин-Обухів, про це 26 лютого повідомила Коростенська міська гімназія[147]. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[77].
38 років, м. Полтава. Старший лейтенант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Навчався в Полтавському політехнічному університеті. З 2014 року брав участь в АТО, був командиром мінометного розрахунку. Залишилася дружина та 12-річний син.
Загинула на другий день російсько-української війни в Херсонській області під час обстрілу медичної бригади, яка прямувала надавати допомогу пораненим[149]. Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[150].
Загинув у важкому бою з російськими окупантами в Миколаївській області[151]. Похований на Центральному кладовищі у м. Чернівці[152]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[153].
Загинув в бою з російськими окупантами поміж селами Рівнопілля та Халявин, де підрозділи 1 ОТБр зустрічали колону ворожих танків. В бойову машину, на який зверху перебував Сергій, прийшовся удар. Вибухом його відкинуло на 30 метрів, а уламки поранили життєво важливі органи[154]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[155][156].
24 роки, с. БирлівкаБершадська міська громада Вінницька область. Лейтенант, командир взводу 1 ОТБр. Учасник АТО. Закінчив Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут та НАСВ імені Петра Сагайдачного. Кандидат в майстри спорту України з греко-римської боротьби. Залишилися батьки, дружина та новонароджена донька.
Отримав важке поранення ніг в під час відбиття нападу колони противника, що йшла зі сторони Білорусі, біля с. Рівнопілля на Чернігівщині та за декілька годин помер у лікарні[157]. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[158].
Загинув близько 11.00 поблизу м. Ніжина на Чернігівщині в результаті завдання вогневого удару бойовими вертольотами російської федерації по колоні ЗС України[162]. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[163].
Згідно з повідомленням голови Черкаської ОДА Валерії Бандурко, військовослужбовець загинув від множинних кульових поранень в боях у м. Києві. Похований в с. Мліїв[165]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[86].
019871987, мешканець с. Березняківської громади Черкаська область. Молодший сержант, командир відділення евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону 72 ОМБр.
Згідно повідомлення голови Черкаської ОДА Валерії Бандурко, військовослужбовець загинув обороняючи від російських окупантів м. Києв. Похований у с. Березняки[165]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[96].
Під час бою поблизу м. Києва, особисто знешкодив до трьох десятків одиниць техніки противника. Загинув внаслідок авіаційного удару та отримання смертельного поранення[166].
019901990, м. Луганськ. З 2021 року мешкав в м. Черкаси. Сержант, командир взводу матеріального забезпечення ракетного дивізіону зенітно-ракетного полку (підрозділ — не уточнено). Був наймолодшим у багатодітній сім'ї, де було 8 дітей. Вивчився на тракториста, потім на механіка. Підтримував Євромайдан, після якого пішов до АТО[167]. 27 березня у нього мало відбутися весілля.
Загинув під Яготином під час обстрілу військової колони де він був у машині прикриття[168]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
01979-07-3030 липня1979, 42 роки, Уманський район Черкаська область. Підполковник, заступник командира окремого аеромобільного батальйону (підрозділ — не уточнено). З 2014 року брав активну участь у бойових діях на території Донецької та Луганських областей. Був нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (2015).
Загинув під час запеклих боїв в м. Нова Каховка Херсонської області[169][170]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» II ступеня (посмертно)[153].
019781978, мешканець с. Трушівці Черкаська область. Старший солдат, стрілець-зенітник зенітного ракетного відділення взводу охорони зенітно-ракетного полку ЗС України (підрозділ — не уточнено). В ЗС України — з 2016 року. До служби — працював у Трушівському лісництві ДП «Чигиринське лісове господарство».
Згідно з повідомленням Черкаської районної ради, загинув при виконанні бойового завдання з прикриття повітряного простору України у м. Яготин Київської області, під час здійснення маршу потрапив під обстріл ворожого вертольоту[171][172]. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[163].
Загинув під час обстрілу поблизу м. Ніжина на Чернігівщині[173] Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[174].
4705
Лісний Віктор
02003-10-3131 жовтня2003, с. Лисенки Полтавська область. Військовослужбовець підрозділу ДШВ ЗС України (підрозділ — не уточнено). Навчався у вищому професійному гірничо-будівельному училищі в місті Горішні Плавні. Восени 2021 року був призваний на строкову військову службу.
30 листопада 1999, с. АнтипівкаЗолотоніський район Черкаська область. Солдат, гранатометник відділення охорони зенітного ракетного полку ЗС України (підрозділ — не уточнено).
01998-09-2929 вересня1998, Золотоніський район Черкаська область. Солдат, стрілець-помічник гранатометника взводу охорони окремої десантно-штурмової бригади (підрозділ — не уточнено).
Згідно повідомлення Богодухівської міської ради, військовослужбовець загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну на Донеччині. Майже чотири місяці тривало службове розслідування, дані про загибель військовослужбовця надійшли до військкомату тільки 24 червня 2022 року. До цього дня він вважався зниклим безвісти[179].
01999-08-1313 серпня1999, с. РудаКам'янець-Подільський район Хмельницька область. Лейтенант, командир інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти інженерно-саперного батальйону 70-го центру інженерного забезпечення. Навчався в НВК №3, закінчив Кам’янець-Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Військову освіту здобув в НАСВ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Залишилися мати, брат та наречена.
20 років, с. Вінницькі Хутори Вінницька область. Гранатометник, військовослужбовець 80 ОДШБр. Навчався у вінницькій школі № 13. 2014 року після початку війни з росією вирішив стати військовим. Після восьмого класу забрав документи в школі і пішов навчатися в Тульчнську загальноосвітню школа-ліцей I-III ступенів з посиленою військово-фізичною підготовкою Вінницької обласної ради. 2019 року після закінчення навчання в Тульчинському ліцеї вирішив йти служити за контрактом. У вінницькому військкоматі юнака не прийняли, оскільки йому було лише 17 років, але в Тернополі взяли на службу військовим. Звідти направили вчитися житомирський навчальний центр. Приймав присягу на базі 95 ОДШБр, але далі вибрав служити в 80 ОДШБр. З жовтня 2020 по червень 2021 року проходив службу у зоні ООС. Укладений контракт зі ЗС України мав закінчитися 4 серпня 2022 року.
25 лютого колона потрапила під обстріл, проте всі дивом вціліли. Після цього всі, хто був у вантажівці з Максимом або пересів на БТР, або втік у поле, однак в БТР прийшлося пряме попадання снарядом біля села Томарино, що на Херсонщині. Максим помер від осколкового поранення в голову[182]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[153].
4711
Ткачук Владислав
29 років, смт Цумань Волинська область. Старший лейтенант медичної служби 80 ОДШБр. Випускник Маяківського ліцею. Працював військовим медиком. Закінчив Київський національний медичний університет імені О. Богомольця. Після цього вирішив стати військовим медиком, щоб, як дядько Віктор, захищати Вітчизну. Закінчив медичну академію Збройних сил України, після чого служив в армії.
02002-11-2020 листопада2002. Солдат, водій 3-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на автомобілях) 1-го батальйону оперативного призначення 9 ПОП НГУ.
Загинув під час боїв з російськими окупантами в м. Мелітополі Запорізької області[184]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[185].
Згідно з посиланням на пресслужбу Барської міської ради, загинув поблизу м. Ірпеня в передмісті м. Києва під час підриву моста з метою блокування проходу колони техніки окупантів[186][187]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[188].
01969-04-2929 квітня1969, Київська область. Солдат, військовослужбовець батальйону «Січ». Учасниця АТО. Під час Революції гідності та війни займалася фотографією. До війни, після отримання педагогічної освіти, працювала в Київській міжнародній школі «Меридіан». Також була дизайнеркою ландшафтів, спеціалізуючись на створенні трояндових садів і оранжерей[189].
Загинула в ході відбиття танкової атаки при обороні міста-героя УкраїниІрпеня в передмісті Києва[190]. Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[191].
01975-04-2121 квітня1975 р.н, м. Дніпро. Майстер-сержант, військовослужбовець 92 ОМБр. З 2015 по 2018 учасник бойових дій у складі 72 ОМБр. Боронив Волноваху, Авдіївку, Маріуполь, Троїцьке. В цивільному житті був директором з виробництва. В вересні 2021 року знов приєднався до ЗСУ у складі 92 ОМБр. Залишилася дружина та двоє дітей.
Загинув в боях з агресором при обороні м. Харків в результаті ворожого обстрілу з БМ-21 «Град». Його підрозділ одним з перших зустрічав ворога на підступах до міста. В бою на кільцевій дорозі вони знищили колону ворожої техніки і зупинили ворога ціною власного життя. Похований на Краснопільському цвинтарі у м. Дніпрі[192]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[104].
01998-08-033 серпня1998, смт Катеринопіль, Черкаська область. Закінчив Катеринопільську школу №2, місцеву музичну школу, Мокрокалигірське професійне училище. Після строкової служби в ЗСУ продовжив військову службу за контрактом. Молодший сержант (підрозділ — не уточнено).
46 років. Проходив строкову службу у повітряно-десантних військах. Після її закінчення служив у органах внутрішніх справ. Згодом працював на різних посадах на підприємствах і організаціях Черкаської області. У 2014 році став на захист територіальної цілісності України. Відтоді постійно перебував на військовій службі в ЗСУ. Старший сержант, командир відділення окремої десантно-штурмової бригади ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув внаслідок ворожого обстрілу на Херсонщині. Був похований у братській могилі. У грудні 2022 Героя перепоховали у рідному селі Княжа на Черкащині[195]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[196].
Під час бою з російськими окупантами в районі села Халявин Чернігівського району Чернігівської області перебував на БМП-1, що поспіхом намагалась евакуювати воїнів до інших позицій[197]. При відході наші підрозділи потрапили під ворожий обстріл артилерії. Один із вибухів пролунав біля БМП-1, внаслідок чого Дмитро отримав важкі осколкові поранення, від яких загинув. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[58].
01980-11-2222 листопада1980, с. Жавинка Чернігівська область. Старший солдат, стрілець 1-го стрілецького відділення 162-го окремого батальйону територіальної оборони 119 ОБрТрО.
Під час бою з російськими окупантами в районі села Халявин Чернігівського району Чернігівської області перебував на БМП-1, що поспіхом намагалась евакуювати воїнів до інших позицій. При відході наші підрозділи потрапили під ворожий обстріл артилерії. Один із вибухів пролунав біля БМП-1, внаслідок чого Ігор отримав важкі осколкові поранення, від яких загинув[198][199]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[82].
4721
Литвиненко Володимир Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01982-08-033 серпня1982, м. Олешки Херсонської області. Навчався в загальноосвітній школі № 1 м. Олешки. В 2001 році вступив до Миколаївського медичного коледжу, проте навчання не закінчив. Брав участь в АТО/ООС. На момент повномасштабного вторгнення - стрілець-помічник гранатометника 2 механізованого відділення-бойової машини 2 механізованого взводу 2 механізованої роти 17 ОМПБ.
Загинув в боях з російськими окупантами в районі н.п. Причепилівка Новоайдарського району Луганської області[200]. 22.05.2022 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[201].
24 лютого 2022 року отримав осколкові поранення в результаті артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання в районі селища Мангуш Донецької області. Наступного дня помер у лікарні № 2 м. Маріуполя. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну в місті Мелітополі. 21.03.2022 похований на кладовищі с. Єгорівка Роздільнянського району Одеської області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу військової частини 2276 отримав поранення, несумісні з життям. 03.03.2022 похований на кладовищі в м. Охтирці Сумської області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
Загинув у вільний від несення служби час під час обстрілу російськими військами села Бугас, що на Донеччині[202][203]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
Молодший лейтенант, військовослужбовець Бердянського прикордонного загону ДПСУ. В 15 років став студентом Запорізького обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою, згодом продовжив навчання в Харківському Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого.
Загинув на світанку при виконанні бойового завдання на посту спостереження за державним кордоном (місце — не уточнено)[204]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
м. Сімферополь. Сержант, гранатометник підрозділу 80 ОДШБр. Після окупації Криму переїхав до Львова. У 2020 році, разом із сином Олексієм, розпочав службу і наприкінці року зі своїм підрозділом вирушив на схід України для участі в ООС. Після успішного виконання завдань повернувся до Львова. У лютому 2022 року його підрозділ перебував в Овруцькому районі на Житомирщині[205].
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[206][207].
Кіліянчук Олександр Васильович
10 березня 1987, м. Роздільна, Одеська обл. З 2016 року служив в ЗСУ, з 2019 - у ДПСУ, з 2021 - у Луганському прикордонному загоні. Старший сержант.
Потрапив у ворожу засідку в районі с. Вишневе на Луганщині. Довгий час вважався зниклим без вісті, особу було встановлено після обміну тіл загиблих[208]. Похований 17 квітня 2024 року в Роздільній[209].
31 рік, АР Крим. Кримський татарин. Мешкав в селі Стрілкове Генічеського району Херсонської області, яке з півостровом розділяє лише озеро Сиваш. Його родина повернулася з заслання в Узберистані. Мати померла коли Усеіну було 16 років. Брав участь в Революції Гідності. В Державній прикордонній службі з 2018 року, проходив службу на прикорднонній заставі Щастя на посаді помічника гранатоментника, старший сержант.
Загинув під час виходу з оточення в районі с. Чмирівка на Луганщині. Nissan Patrol, в якому знаходився старший сержант Мухтаров, потрапив під стрілецький обстріл. Довгий час тіло залишалося на окупованій території. В грудні 2022 року тіло було повернуто. Похований 29 грудня 2023 року в Києві на Лісовому кладовищі [210][211][212].
Шеховцов Олексій
1986, Новоайдар. З2021 року служив у прикордонній комендатурі "Щастя" Луганського прикордонного загону.
Загинув в районі н.п. Чмирівка внаслідок ураження автомобіля протитанковою керованою ракетою
Петров Павло
30 років, с. Павленкове, Старобільського району. Закінчив Луганський національний аграрний університет, навчався у Головному центрі підготовки особового складу ДПСУ ім. генерал-майора Ігоря Момота. З 2015 року проходив службу у 3-му прикордонному загоні, був начальником кінологічної групи прикордонної комендатури швидкого реагування «Щастя»
Загинуув виїхавши на порятунок побратимів, які опинилися в оточенні. Залишилися дружина, донька та батьки. Похорон відбувся в Києві 4 вересня 2024, тому що він вважався зниклим безвісти [213].
18 лютого1999, с. Чемужівка, Зміївський район, Харківська область. Молодший сержант, військовослужбовець частини НГУ. Герой України (посмертно). З лютого по квітень 2020 року виконував службово-бойові завдання в зоні проведення ООС у районі Світлодарської дуги. 23 лютого 2022 року в зв'язку із напруженою оперативною обстановкою напередодні широкомасштабного вторгнення військ РФ на територію України військовий оперативний резерв бригади було терміново передислоковано на Луганщину. Під час широкомасштабного російського вторгнення, 26 лютого 2022 року, у районі населеного пункту Трьохізбенка під постійними масованими артилерійськими обстрілами з боку ворожих військ зайняв вогневу позицію, даючи змогу побратимам зі свого відділення вийти з району ураження. Гранатою підірвав ворожу БМП разом з піхотою. Гідно прийнявши бій, молодший сержант дав змогу побратимам відійти, а сам залишився та зазнав поранень, несумісних із життям.
02002-12-011 грудня2002, смт ЛисецьТисменицький район Івано-Франківська область. Військовослужбовець Західного ТрУНаціональної гвардії України. Останні дні перебував при Національному університеті оборони України ім. І. Черняховського. Дитиною вступив до «Пласту». Навчався в Івано-Франківському вищому професійному училищі сервісного обслуговування техніки, де у 2021 році здобув фах майстра V розряду з діагностики та налагодження електронного устаткування автомобілів. До ЗС України був призваний 6 жовтня 2021 року. Відзначений (посмертно) найвищим відзначенням Пласту — Залізним Пластовим Хрестом.
Згідно повідомлення радника міністра внутрішніх справ України, співробітник національної поліції був вбитий у м. Києві на Повітрофлотському проспекті під час перевірки документів у пасажирів легкового автомобілю[222].
Загинув в м. Миколаєві поблизу Тернівського кільця при відбитті прориву ворожої техніки з боку м. Херсону. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[223].
Загинув в м. Миколаєві поблизу Тернівського кільця при відбитті прориву ворожої техніки з боку м. Херсону. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[223].
Згідно повідомлення міського голови м. Здолбунова Владислава Сухляка, військовослужбовець загинув у ніч на 27 лютого в боях поблизу м. Києва. Похований у м. Рівному[224].
39 років, мешканець м. Гнівані Вінницька область. Підполковник, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). З 2020 року проходив військову службу у м. Дніпрі, був командиром полку зв'язку. Брав участь в АТО в м. Авдіївці. Залишилися батьки, дружина та троє дітей.
Згідно повідомлення голови Вінницької облради Вячеслава Соколового, військовослужбовець загинув (місце та обставини загибелі підлягають уточненню)[226]. Нагороджений орденом Данила Галицького (посмертно)[71].
Згідно повідомлення Житомирської обласної ради, загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Похований в м. Житомирі[227]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[228].
Загинув внаслідок авіаційної атаки російських окупантів на м. Миколаїв. Похований на Алеї слави міського кладовища у селі Чукалівці[229]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[150].
Загинув в результаті воєнних дій окупантів (місце та обставини — не уточнені). Похований з військовими почестями в м. Старому Самборі на Львівщині[232].
02001-02-1010 лютого2001, с. ГубчаСтарокостянтинівський район Хмельницька область. Солдат, військовослужбовець підрозділу ДШВ ЗС України (підрозділ — не уточнено). Закінчив школу у рідному селі, згодом Старокостянтинівський професійний ліцей. Після закінчення навчання уклав контракт на службу в ЗС України.
019981998, с. РацевеЧеркаський район Черкаська область. Солдат, гранатометник десантно-штурмового взводу підрозділу ДШВ ЗС Країни (підрозділ — не уточнено). В ЗС України — з 2016 року.
Загинув, героїчно захищаючи Україну від ворога поблизу м. Херсону. Похований в с. Рацеве[236]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[153].
Загинув в бою з ворожою ДРГ в ході відбиття російського вторгнення в Україну на території Миколаївської області. Похований у рідному селі[237]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[82].
Загинув під час чергування від множинних вибухово-скалкових ушкоджень тулубу, голови та внутрішніх органів внаслідок ракетного удару російських військ по аеродрому «Озерне»[75]. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[241].
Був підбитий після декількох атак інженерно-саперного батальйону ворога в Херсонській області. Не маючи запасу висоти, вирішив направити літак на ворожу колону. В останній момент на висоті близько 50 метрів зміг катапультуватись, проте положення літака в момент виходу крісла з кабіни не дало шансів на успішне приземлення[242]. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[243].
01983-06-1212 червня1983, м. Конотоп Сумська область. Майстер-сержант Сумського ПрикЗДПСУ. Навчався у конотопській спеціалізованій школі № 3. По закінченні школи, 1998 року вступив до Роменського сільськогосподарського технікуму, по закінченні якого отримав спеціальність — механік сільськогосподарської техніки. З 2000 по 2002 рік проходив строкову службу у ЗС України. Згодом уклав контракт з ДПСУ. Безпосереднім місцем роботи став Сумський прикордонний загін (м. Середина-Буда). Охороняв рубежі України на заставі Стара Гута. З першого дня повномасштабного вторгнення чинив героїчний спротив російським окупантам. Змінивши місце дислокації, до останнього подиху знищував ворога в місті Чернігів. Залишилися дружина та син.
Згідно повідомлення голови Черкаської РДА, загинув в результаті прямого влучання ворожого боєприпасу в ході відбиття російського вторгнення в Україну на Чернігівщині. Похований у с. Пляківці Черкаського району[245][246]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[32].
19 років, м. Володимир Волинська область. Солдат, військовослужбовець підрозділу 14-ї ОМБр. З сім'ї військовослужбовців. Залишилися мати, троє сестер і братик.
01988-03-1919 березня1988, с. ВеселівкаСакський район Автономна Республіка Крим. Сержант, командир бойової машини підрозділу 25 ОПДБр. У 2014 році, після окупації Криму, переїхав до м. Дніпра. Навесні 2021 року вступив на військову службу до 25 ОПДБр. Герой України (посмертно).
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну поблизу м. Волновахи на Донеччині. Під час бою знищив танк ворога та близько 10 осіб особового складу противника. Отримавши поранення, допомагав пораненим співслужбовцям та до останнього виконував свій обовʼязок[249].
Загинув під час артилерійського обстрілу в ході відбиття російського вторгнення в Україну поблизу м. Чернігова. Похований в с. Криничному[252]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[32].
Загинув у боях з агресором, захищаючи м. Буча в Київській області в ході відбиття російського вторгнення в Україну. Похований в м. Пустомити[253]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) [230].
Загинув під час російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Похований в м. Вилкове на Одещині[254] Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[256].
м. Івано-Франківськ. Старший лейтенант медичної служби, військовослужбовець підрозділу 80 ОДШБр. До війни працював викладачем латинської мови кафедри мовознавства Івано-Франківського національного медичного університету, кандидат наук (за фахом), доцент кафедри мовознавства. З 2015 року проходив військову службу за контрактом в ЗС України. Учасник АТО/ООС. Залишились дружина та двоє дітей.
Загинув в боях з агресором за м. Харків[258], за іншими даними - загинув в запеклих боях поблизу м. Миколаєва[259][260]. Нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[261].
Під час бою в районі Трьохізбенки, що на Луганщині, зі станкового протитанкового гранатомета підбив один ворожий танк, а згодом й ще один, метнувши в нього дві протитанкові гранати. При цьому дістав осколкове поранення, та попри біль продовжив прикривати відхід і перегрупування своїх побратимів. Згодом неподалік вдарили нові рашистські снаряди й Артем дістав множинні осколкові поранення. Однополчани одразу надали йому домедичну допомогу й довезли до шпиталю, але під час проведення реанімаційних заходів він помер. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43][214].
Був вбитий ворожою диверсійною групою на околиці Чернігова під час патрулювання[262][263]. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[43].
Був вбитий ворожою диверсійною групою на околиці Чернігова під час патрулювання[262][263]. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[43].
Був вбитий ворожою диверсійною групою на околиці Чернігова під час патрулювання[262][263]. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[43].
01999-05-2828 травня1999, с. ГоликиШепетівський район Хмельницька область. Старший солдат, військовослужбовець 80 ОДШБр. В 2014 році закінчив Варварівську ЗОШ I-III ст. та вступив до Рівненського автотранспортного фахового коледжу, який закінчив в 2018 році, здобувши спеціальність механіка з ремонту двигунів та автомобілів. В 2020 році був призваний до ЗС України на військову службу за контрактом. Учасник ООС. 17 липня 2022 року його брат Олександр також загинув на війні.
Загинув під час евакуації поранених товаришів з поля бою поблизу Шилової балки в Бериславському районі Херсонської області. Ворожий СУ-25 влучив прямим попаданням в БТР-80, в якому перебував Віталій[264]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[230].
Загинув поблизу селища Молодіжне на Херсонщині. Під час відбиття нападу російських військ його танк був підбитий в ходову частину, злетіли гусениці, і бойова машина не могла продовжувати бій. Навідник загинув, залишившись прикривати відхід командира і механіка танку[268]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[269].
26 років, м. Южне Одеська область. Старший солдат, військовослужбовець 38 ЗРП. Виріс в родині військовослужбовця. Закінчив школу № 2 у рідному місті. Захоплювався футболом, робив це настільки добре, що всі називали його «Марадона». Від початку російського вторгнення в Україну захищав повітряний простір України.
Пожежний-рятувальник 68 ДПРЧ 11-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Донецькій області (м. Волноваха). Навчався у Волновасі.
25 лютого отримав поранення внаслідок обстрілу російськими військами району ПМК у Волновасі[202][203]. На наступний день помер у лікарні від отриманих поранень[272]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[64].
Загинули в м. Охтирці о 12:55, коли ворог скинув з літака по одній бомбі типу ФАБ-500 на казарму і стадіон за військовою частиною, а також випустив одну ракету по медичному пункту. За повідомленням Героя України полковника Дениса Дикого, в результаті ворожого удару загинуло 54 людини, з 91 ОПОЗ — 30, решта — з тероборони, мобілізовані, ще 15 осіб вважаються зниклими безвісти[273].
28 років, с. Вищевеселе Охтирського району. Випускниця КЗОЗ «Богодухівський медичний фаховий коледж» Харківської обласної ради. Молодший сержант, медсестра 91 ОПОЗ.
Загинула в м. Охтирці на Сумщині в результаті удару ворожої ракети по медичному пункту військової частини під час надання медичної допомоги пораненому Івану Макайді[274][275]. Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[276].
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну поблизу м. Охтирки на Сумщині. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[276].
Загинули в м. Охтирці о 12:55, коли росіяни скинули з літака по одній бомбі типу ФАБ-500 на казарму і стадіон за військовою частиною, а також випустили одну ракету по медичному пункту[273].
019881988, смт Велика Писарівка Сумська область. Солдат 154-го окремого батальйону територіальної оборони (м. Охтирка). Закінчив Великописарівське ПТУ за спеціальністю автослюсаря. Працював на СТО, в подальшому - на Охтирському пивзаводі та на будівництві в м. Дніпрі. Учасник АТО (2015-2018). Після початку російського вторгнення в Україну знову став на захист України. Залишилися дружина та двоє дітей.
Загинув в результаті ворожого ракетного удару по будівлі військової частини в м. Охтирці, де в приміщенні медичного пункту він отримував медичну допомогу після поранення[279]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[280].
4828
Білаш Олександр Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01984-12-1212 грудня1984, селище Градизьк Полтавська область. Майор поліції, заступник командира батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Полтава» ГУНП в Полтавській області Національної поліції України. Захищав Україну від початку війни на Донбасі у 2014 році.
Загинув в результаті розстрілу автомобілю, в якому він перебував разом з напарником лейтенантом поліції Володимиром Володіним, неподалік КПП однієї з військових частин у місті Полтаві. Це сталося дорогою до вогневої точки оборони на початку протистояння російському вторгненню в Україну[281]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
Загинув в результаті розстрілу автомобілю, в якому він перебував разом з напарником майором поліції Олександром Білашем, неподалік КПП однієї з військових частин у місті Полтаві. Це сталося дорогою до вогневої точки оборони на початку протистояння російському вторгненню в Україну. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
4830
Кулик Олексій Олександрович
9 жовтня 1991, м. Охтирка Сумська область. Головний сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ, Луганський прикордонний загін. У 2013 році закінчив Сумський Національний аграрний університет. У 2018 році призвався до підрозділу Державної прикордонної служби України, проходив службу в одному з підрозділів Сумського прикордонного загону, а з 2020 року – у Луганському прикордонному загоні.
У зв’язку з неможливістю повернутися до свого прикордонного підрозділу, як відповідальний військовослужбовець, відразу ж направився до одного з підрозділів Сил оборони, що дислокувався в м. Охтирці. 26 лютого 2022 року, під час нанесеного окупантами авіаудару, Олексій загинув. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[282][283].
01981-04-1414 квітня1981, 41 рік, с. Велике ВербчеСарненський район Рівненська область. Мешканець села Мар’ївка Компаніївської громади Кропивницького району на Кіровоградщині. Старший сержант, військовослужбовець артилерійського дивізіону 128 ОГШБр. Після закінчення школи здобув професію за спеціальністю «маляр-штукатур». З 1999 року проходив строкову військову службу в Збройних Силах України. Працював в колишньому КСП «Перше травня» в селі Велике Вербче, потім — у Великовербченській ЗОШ. З травня 2018 року уклав трирічний контракт на військову службу, який у 2021 році продовжив. Батько п'ятьох дітей.
Загинув в боях з російськими загарбниками в боях за Васильків Київської області[80][284][285]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[124].
020002000, 21 рік, Сумська область. Лейтенант, військовослужбовець 80 ОДШБр. Батько — водій вантажівки, мати працювала у місцевому господарстві в селі. Військову освіту десантника здобув у Військовій академії (м. Одеса). Залишилися батьки та два молодші брати.
Загинув в результаті ворожого мінометного обстрілу поблизу м. Херсону. Похований на Личаківському цвинтарі у м. Львові[286][287][288]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[289].
Під час оборони Волновахи, що на Донеччині, в темний час доби відкрив люк, щоб озирнутися навколо і в цей час десь з даху сусіднього будинку був постріл з РПГ. Граната потрапила в башту танка зі сторони командира[290]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[291].
01997-03-1414 березня1997, м. Конотоп Сумська область. Старший сержант підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено). Випускник конотопської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів № 11. Випускник Конотопської дитячо-юнацької спортивної школи Михайла Маміашвілі. Після закінчення спортивної школи в 2014—2018 роках навчався в Сумському державному педагогічному університеті та продовжив спортивну кар'єру в Сумській школі вищої спортивної майстерності. Неодноразовий чемпіон України з лижних гонок, кандидат у майстри спорту України з лижних гонок.
01983-11-2121 листопада1983, с. ПідлипнеКонотопський район Сумська область. Штаб-сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено). Закінчив школу в рідному селі. Професію здобув у Конотопському професійно-технічному училищі № 4. Після проходження строкової служби підписав контракт з Державною прикордонною службою України.
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[295].
019901990, уродженець Черкаської області. Лейтенант, заступник командира роти охорони з морально-психологічного забезпечення батальйону охорони 101 ОБрО ГШ.
Загинув при виконанні службових обов'язків в результаті т.зв. «дружнього вогню» (англ.friendly fire, fratricide) в м. Києві на проспекті Перемоги поблизу станції метро Шулявська[231][296]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[82].
Загинув при виконанні службових обов'язків в результаті т.зв. «дружнього вогню» (англ.friendly fire, fratricide) в м. Києві на проспекті Перемоги поблизу станції метро «Шулявська»[296].
Загинув при виконанні службових обов'язків в результаті т.зв. «дружнього вогню» (англ.friendly fire, fratricide) в м. Києві на проспекті Перемоги поблизу станції метро «Шулявська»[296].
Загинув при виконанні службових обов'язків в результаті т.зв. «дружнього вогню» (англ.friendly fire, fratricide) в м. Києві на проспекті Перемоги поблизу станції метро «Шулявська»[296].
02003-03-2323 березня2003, 18 років, с. Княгинине Рівненська область. Солдат, військовослужбовець 101 ОБрО ГШ. З 2009 по 2020 роки навчався у Княгининському ліцеї. Після закінчення ліцею у 2021 році був призваний на строкову військову службу.
Загинув при виконанні службових обов'язків в результаті т.зв. «дружнього вогню» (англ.friendly fire, fratricide) в м. Києві на проспекті Перемоги поблизу станції метро «Шулявська»[296]. Похований на кладовищі рідного села Вишневе Дубенського району[80][297]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[82].
Загинув при виконанні службових обов'язків в результаті т.зв. «дружнього вогню» (англ.friendly fire, fratricide) в м. Києві на проспекті Перемоги поблизу станції метро «Шулявська»[296].
Загинув при виконанні службових обов'язків в результаті т.зв. «дружнього вогню» (англ.friendly fire, fratricide) в м. Києві на проспекті Перемоги поблизу станції метро «Шулявська»[296].
Загинув при виконанні службових обов'язків в результаті т.зв. «дружнього вогню» англ.friendly fire, fratricide в м. Києві на проспекті Перемоги поблизу станції метро «Шулявська»[296].
На херсонському напрямку завдав успішне вогневе враження по колонах техніки та живої сили противника, чим зупинив просування ворога на напрямку наступу. Проте під час виконання бойового завдання був підбитий засобами ППО росіян. Капітан Антихович направив підбитий літак в бік колони ворожої техніки[298]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[24].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну в Чернігівській області. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[158]. Похований на Алеї Слави у Василькові.
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[129].
5 лютого1998, м.Миколаїв. Старший лейтенант, військовослужбовець частини НГУ. Заступник начальника центру спеціального зв`язку стаціонарного вузла зв`язку.
Загинув під час передислокації в район санаторія «Лісовий» (місто Дніпро), отримав поранення несумісні з життям. Похований 1 березня 2022 в місті Миколаїв на міському цвинтарі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) (місце — не уточнено)[43].
4 лютого 1985. Старший сержант, військовослужбовець частини НГУ. Командир 2-го відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти ОЗСП «Азов».
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
26.02.2022, близько 15.20 під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Токмак Запорізької області отримав поранення, несумісні з життям. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43]. 14.03.2022 похований на Матвіївському кладовищі м. Запоріжжя.
Згідно повідомлення Шаргородського міського голови Володимира Барецького, військовослужбовець НГУ загинув в боях з агресором поблизу м. Токмак. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[300].
Загинув під час здійснення супроводу та охорони військової колони одного з прикордонних загонів. Під час руху колона потрапила у засідку ворожої диверсійної групи поблизу села Зоринівки на Луганщині. Напад вдалося відбити, проте в бою Володимир дістав смертельне поранення[302]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
4858
Москаленко Валентин Валентинович
18 березня 2022 р. в с. Баланівка Бершадського району Вінницької обл. До 2014 р. навчався в Баланівській ЗОШ І-ІІІ ст, потім - у м. Одеса, куди переїхала родина. в 2017-2020 роках навчався у Вінницькому міжрегіональному вищому професійному училищі. З жовтня 2020 р. - проходив строкову службу.
25 років, м. Львів. Навчався у Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут. Потім закінчив Одеську військову академію. З 2018 року Тарас служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Був командиром взводу. Разом із підрозділом брав участь в ООС на Донбасі. Після навчання пішов на службу у 80-ту ОДШБр, до початку повномасштабного вторгнення був в АТО у Широкиному, в ООС – у Станиці Луганській. Повномасштабну війну зустрів на полігоні на півдні України.
Загинув в районі урочища Шилова Балка на Херсонщині під час ворожого мінометного обстрілу колони українських військових. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. [304].
Згідно повідомлення речниці Нацполіції у Житомирській області, вночі поліцейські виїхали на виклик щодо повідомлення про те, що в лісі на території Народицької громади біля білоруського кордону місцеві жителі виявили невстановлених осіб, які поводилися неадекватно. Під час затримання невідомі відкрили вогонь по автомобілю поліції, двох поліцейських було вбито, трьох поранено[305]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[291].
Згідно повідомлення речниці Нацполіції у Житомирській області, вночі поліцейські виїхали на виклик щодо повідомлення про те, що в лісі на території Народицької громади біля білоруського кордону місцеві жителі виявили невстановлених осіб, які поводилися неадекватно. Під час затримання невідомі відкрили вогонь по автомобілю поліції, двох поліцейських було вбито, трьох поранено[305]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[291].
01990-11-1919 листопада1990, м. Чорноморськ Одеська область. Старший лейтенант, інспектор взводу № 1 роти №1 батальйону № 2 полку Національної поліції України. У 2008 році вступив на навчання до Одеського інституту підприємництва та права. У 2013 році проходив строкову військову службу у Військовій академії (м.Одеса). До патрульної поліції вступив у 2015 році з першим набором.
Був вбитий в результаті застосування вогнепальної зброї охоронцем Чорноморського ТЦКтаСП сержантом Володимиром Голубом, який вирішив, що має справу з диверсантами, які рухалися на легковому автомобілі Toyota Avensis Verso повз будівлю ТЦКтаСП в місті Чорноморську на Одещині[306]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
01998-05-011 травня1998, мешканець смт ПриютівкиОлександрійський район Кіровоградська область. Військовослужбовець частини НГУ, яка дислокована на Херсонщині (підрозділ — не уточнено). Випускник Користівського ліцею.
Мешканець м. Миколаєва. Полковник, керівник Корабельного районного ОТЦКтаСП м. Миколаєва (прим. — колишній Корабельний районний військовий комісаріат м. Миколаєва).
Загинув під час несення бойового чергування в результаті ракетного удару по військовій частині неподалік м. Володимира. Похований в м. Володимирі[310].
Згідно повідомлення голови Вінницької обласної ради Вячеслава Соколового, військовослужбовець загинув у боях за Україну (повідомлень про місце загибелі військовослужбовця — немає)[311]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[150].
Загинув під час відбиття атаки ворога на м. Чернігів в районі Масани, коли в його танку влучила ракета, при цьому, діючи у складі танкового екіпажу, знищив ворожу ДРГ та два танки противника[312].
Загинув під час відбиття атаки ворога на м. Чернігів в районі Масани, коли в його танку влучила ракета, при цьому, діючи у складі танкового екіпажу, знищив ворожу ДРГ та два танки противника[313]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[158].
01997-02-2727 лютого1997, с. Хрипівка Чернігівська область. Молодший сержант, навідник танку підрозділу 1 ОТБр. 2014 року закінчив Городнянську районну гімназію № 1. Навчався у Чернігівському вищому професійному училищі № 15. Восени 2016 року був призваний на строкову службу до Збройних сил України, потім продовжив військову службу за контрактом. Учасник ООС. Восени 2021 року підписав другий контракт. Мав 7 подяк, а також нагрудний знак «Козацький хрест» I ступеня і медаль «За особливу службу» III ступеня. Перший бій після повномасштабного танкісти прийняв на Ріпкинському напрямку, коли танкісти відбивали українську піхоту з оточення.
Загинув під час відбиття атаки ворога на м. Чернігів в районі Масани, коли в його танку влучила ракета, при цьому, діючи у складі танкового екіпажу, знищив ворожу ДРГ та два танки противника[314]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[32].
За інформацією міського голови Білопілля у результаті бойових дій загинули два захисники з цього міста[315]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[82].
Згідно повідомлення голови Черкаської ОДА Валерії Бандурко, військовослужбовець загинув від кульового поранення не сумісного з життям в бою з агресором в с. Петрівці Вишгородського району на Київщині. Похований у с. Млієві[165]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[318].
37 років, с. КапустинціРоменський район Сумська область. Майстер-сержант підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено). Навчався в Маловисторопському сільськогосподарському технікумі, отримав фах ветеринара. Далі проходив строкову військову службу в ЗС України. 2014 року захищав Батьківщину під час бойових дій у східній Україні[319].
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну від кульового поранення (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
Старший лейтенант, бойовий медик підрозділу 72 ОМБр. На військовій службі в бригаді — з кінця 2015 року[320]. За порятунок військовослужбовців під час важких боїв з 29.01.2016 по 05.02.2017 року в м. Авдіївці була нагороджена орденом «За мужність» III ступеня[321].
Загинула поблизу м. Бровари, коли їхала забирати пораненого. Похована на Лісовому кладовищі у м. Києві[322] Нагороджена орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[77].
Під час виконання бойового завдання в районі Київської області отримав осколкові поранення несумісні з життям. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[323].
4880
Хроменко Вадим Володимирович
м. Шостка Сумська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Учасник АТО. В 2016 році знаходився безпосередньо в гарячих точках Донецької та Луганської областей. До війни працював пожежним і кінологом. Залишилися дружина, дві доньки та онук.
Загинув у результаті нападу противника, виявивши стійкість і мужність у бою за Батьківщину[325][326]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[96].
Згідно повідомлення начальника відділу з питань нотаріату у Рівненській області, загинув в боях з агресором, захищаючи Київ[329] в ході відбиття російського вторгнення в Україну[80][330]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[331].
Головний сержант, військовослужбовець 3 танкової роти 1 ОТБр. Учасник АТО. Захищав Україну від початку російської агресії у 2014 році. В 2016 році був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня[332]. Герой України (посмертно).
01994-12-1919 грудня1994, м. Кам'янське Дніпропетровська область. Старший лейтенант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). 2010 року закінчив середню загальноосвітню школу № 3 та вступив до Кам'янського вищого професійного училища. 2020 року закінчив ХНУПС імені Івана Кожедуба.
01980-07-2222 липня1980, 41 рік, с. Клюсівка Полтавська область. Старший солдат, механік-водій танкового взводу (підрозділ — не уточнено). Закінчив Кобеляцьке ПТУ за спеціальністю "тракторист-машиніст". Трудову діяльність розпочав на хлібзаводі та згодом працював на різних роботах. З серпня 2014 року - по вересень 2015 року проходив військову службу у навчальному центрі «Десна». На військовій службі за контрактом - з 2019 року. Учасник ООС. Залишилися дружина та син.
Згідно повідомлення Петриківської об'єднаної територіальної громади, військовослужбовець загинув в боях з окупантом в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено)[337]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[338].
Загинув у складі екіпажу з Русланом Білоусом під час виконання бойового завдання з вогневого ураження живої сили та техніки окупантів біля с. Березівка (Бучанський район) на Київщині[339][340]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно).
36 років, с. Мирне (Мелітопольський район) Запорізька область. Майор, член екіпажу фронтового бомбардувальника Су-24М, заступник командира 1 авіаційної ескадрильї 7 БрТА.
Загинув у складі екіпажу з Романом Довгалюком під час виконання бойового завдання з вогневого ураження живої сили та техніки окупантів біля с. Березівка (Бучанський район) на Київщині[339][340]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно).
01992-07-1818 липня1992, с. НовоєгорівкаБаштанський район Миколаївська область. Солдат, військовослужбовець реактивного артилерійського дивізіону 128 ОГШБр. На військовій службі у ЗС України - з 2019 року.
01983-09-2424 вересня1983, м. Каховка Херсонська область. Боєць ротно-тактичної групи «Ірпінь» 243-го батальйону 114-ї бригади Сил ТрО ЗС України. Переїхав до Києва навчатись у КПІ імені Ігоря Сікорського. Учасник Революції гідності. 2015 року пішов добровольцем на Схід, служив військовим розвідником у 14 ОМБр. 15 березня 2016 року підірвався на ворожій міні в «сірій» зоні в районі села Ясне біля Донецька, та втратив обидві ноги. Був евакуйований до лікарні у м. Волноваха, де йому ампутували обидві нижні кінцівки. Пройшов реабілітацію, зайнявся бізнесом та спортом. Після початку повномасштабної агресії росії пішов добровольцем на фронт.
01991-01-1212 січня1991, 31 рік, м. Олександрія Кіровоградська область. Мешканець м. Чернігова. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Мешкав і навчався у Перемозькому мікрорайоні м. Олександрії, де закінчив школу № 13, а згодом - ПТУ № 7. Учасник АТО. До війни працював начальником охорони у м. Чернігові. Залишилися дружина і чотирирічна донька.
За інформацією Кіровоградської ОДА та Олександрійської міської ради, військовослужбовець героїчно загинув у боях за Україну на Чернігівщині[346]. Як стало відомо, Артем разом з двома побратимами намагалися завадити входженню ворожої колони, але вони були розстріляні ворогом в упор[347].
Загинув від кульового поранення 27 лютого 2022 року під час бою з диверсійно-розвідувальною групою противника у районі Харківської загальноосвітньої школи № 134[349]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[350].
4898
Будзіховський Євгеній Вікторович
35 років, м. Хмельницький. Підполковник, військовослужбовець підрозділу Сухопутних військ Збройних Сил України (підрозділ — не уточнено). 2014 року боронив Україну. У червні виповнилося б 36 років. Залишилися батьки, дружина та двоє малолітніх синів.
26 лютого, під час виконання бойового завдання на блок-посту у м. Харкові, отримав поранення. На наступний день, помер в харківській лікарні № 31[353]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[185].
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[64].
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[64].
01997-10-011 жовтня1997. Сержант, фельдшер медичного пункту бази зберігання озброєння та боєприпасів Національної гвардії України. Після закінчення Лебединського медичного училища, з 2018 року працював фельдшером з медицини невідкладних станів у Тростянецької підстанції Охтирської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги. В 2020 році уклав контракт на військову службу за контрактом з НГУ.
46 років, м. Харків. Головний сержант Сил ТрО ЗСУ. Навчався в Богодухівському сільськогосподарському учбово-курсовому комбінаті на водія, згодом у ХНАУ ім. В. В. Докучаєва. Учасник АТО (2014). Депутат Богодухівської райради VII скликання від політичної партії «Європейська солідарність». 24 лютого 2022 року став до оборони м. Харкова. Свій бронежилет віддав щойно мобілізованим бійцям. Залишилися дружина, син та брат.
02001-06-088 червня2001, м. Ковель Волинська область. Солдат, військовослужбовець частини НГУ. Виховувався бабусею. Працював на шиномонтажі. Був призваний на строкову службу, яку проходив в частині у м. Запоріжжі.
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено)[359]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[360].
Загинув в районі н.п. Калинівка Миколаївської області, потрапивши під ворожий авіаційний обстріл бойового гелікоптера. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[363].
4911
Лабунець Іван
020012001, мешканець с. Шабо Одеської області. З початку повномасштабного вторгнення приєднався до Збройних Сил України та боронив місто Харків.
02000-11-1010 листопада2000. Молодший сержант, командир гранатомета протитанкового відділення взводу забезпечення навчального процесу батальйону ОЗСП «Азов».
26.02.2022 року, під час виконання бойового завдання в Маріуполі, отримав поранення. Наступного дня помер в лікувальному закладі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
23 роки, с. ФедорівкаГощанський район Рівненська область. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Після здобутої середньої освіти в 2017 році вступив у Соснівський професійний ліцей, де здобув професійно-технічну освіту. 27.11.2019 був призваний на строкову військову службу, а від 04.04.2020 проходив військову службу за контрактом.
Загинув в результаті поранень, отриманих під час ворожого артилерійського обстрілу поблизу міста ЗалізногоБахмутського району Донецької області[367]. Похований у місті Крюківщині Київської області[368]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[17].
01986-11-2222 листопада1986, смт Софіївка Дніпропетровська область. Капітан поліції, начальник чергової частини відділення поліції № 9 Криворізького районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області Національної поліції України.
Загинув під час виконання службового обов'язку в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено)[369]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
01992-04-2828 квітня1992, с. Лозуватка Дніпропетровська область. Старший лейтенант поліції, поліцейський офіцер Софіївської територіальної громади ГУНП в Дніпропетровській області Національної поліції України.
Загинув під час виконання службового обов'язку в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено)[370]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43].
Помер у лікарні від вогнепального поранення, отриманого в бою з диверсантами ДРГ ворога на бронетехніці, яка здійснила напад на будівлю управління в ході російського вторгнення в Україну. Його патрульне авто під час чергування з автоматичної зброй розстріляли невідомі[371][372]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43]. Похований в м. Новомиргороді[373].
4918 ... 4929
Військовослужбовець (-ці) ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув в боях з агресором поблизу м. Охтирки на Сумщині, за іншими даними, під час боїв за м. Волноваху на Донеччині. Похований на Тернопільщині[375]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[376].
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну поблизу м. Василькова на Київщині. Згідно повідомлення Чернівецької ОДА, похований в с. Біла Криниця[377]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[150].
За інформацією пресслужби Кіровоградської ОДА загинув у боях за Україну[379]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[380].
с. КопаньДубенський район Рівненська область. Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Проходив військову службу у військовій частині Запорізької області[382].
Загинув в боях з російськими загарбниками під час оборони Запорізької області[383][384][385]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[150].
019951995. Старший лейтенант поліції, співробітник роти поліції особливого призначення Національної поліції України у Чернігівській області. 2018 році закінчив Національний університет «Чернігівський колегіум». Був кандидатом у майстри спорту з академічного веслування. Пройшов службу в армії.
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[17].
Старший лейтенант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[17].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[17].
22 роки, м. Горішні ПлавніКременчуцький район Полтавська область. Солдат 259-ї окремої радіолокаційної роти 1 РТБр. На військову службу до ЗС України був призваний у травні 2021 року. Навчався у Вищому професійному гірнично-будівельному училищі у Горішніх Плавнях[175].
Старший солдат, військовослужбовець підрозділу 95 ОДШБр.
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено)[391]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[124].
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну поблизу м. Волновахи на Донеччині. Похований в м. Гайвороні Кіровоградської області. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[392].
02001-06-077 червня2001, с. Колісники Чернігівська область. Молодший сержант, бойовий медик 5-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 72 ОМБр. Після закінчення Прилуцького медичного училища підписала контракт із Збройними Силами України. Протягом 9 місяців перебувала в зоні АТО/ООС.
Загинула в боях з агресором в селі Мощун Київської області в ході відбиття російського вторгнення в Україну. Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[96].
01996-07-2929 липня1996, м. Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший матрос, військовослужбовець підрозділу 36 ОБрМП. Навчався в Криворізькій тернівській гімназії.
Загинув в результаті артилерійського обстрілу під час оборони м. Маріуполя на Донеччині[393]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[119].
01997-07-099 липня1997, 24 роки, мешканець м. Ковеля Волинська область. Старший лейтенант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Здобув професію військового у Волинському обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Героїв Небесної Сотні та ВА (м. Одеса), які закінчив з відзнакою. Після навчання у ВВУЗі стажувався у різних країнах світу. Залишилися батьки, був єдиним сином.
Згідно повідомлення Ковельської міської ради, військовослужбовець загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну поблизу м. Токмак Запорізької області. Своїм героїчним вчинком врятував вісім життів. Похований в м. Ковелі[394]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[395].
26 років, м. Ковель Волинська область. Мешканець смт Городок Житомирська область. Старший лейтенант, військовослужбовець військової частини А2192 Озброєння ЗС України. Залишилися батьки, дружина та півторарічна донька.
Згідно повідомлення міського голови м. Ковеля, військовослужбовець загинув поблизу місця дислокації військової частини в смт Городку на Житомирщині. Похований в м. Ковелі[396]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[397].
Загинув разом з екіпажем вертольоту Мі-8 при виконанні польотного бойового завдання з відбиття збройної агресії РФ поблизу смт Макарів на Київщині. Можливість розшукати загиблий екіпаж з'явилася тільки більш, як через місяць, коли Київщина була звільнена від окупантів. Похований у м. Бродах на Львівщині[398][399].
Загинув разом з екіпажем вертольоту Мі-8 при виконанні польотного бойового завдання з відбиття збройної агресії РФ поблизу смт Макарів на Київщині. Можливість розшукати загиблий екіпаж з'явилася тільки більш, як через місяць, коли Київщина була звільнена від окупантів. Похований у м. Бродах на Львівщині[398]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[71]
Загинув разом з екіпажем вертольоту Мі-8 при виконанні польотного бойового завдання з відбиття збройної агресії РФ поблизу смт Макарів на Київщині. Можливість розшукати загиблий екіпаж з'явилася тільки більш, як через місяць, коли Київщина була звільнена від окупантів. Похований у м. Бродах на Львівщині[398]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[71].
01992-08-066 серпня1992, Лисянський район Черкаська область. Штаб-сержант, головний сержант взводу — командир відділення зенітної ракетно-артилерійської батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 72 ОМБр
020012001, 21 рік, с. ЧерневеЯворівський район Львівська область. Старший солдат, військовослужбовець 80 ОДШБр. Виріс у багатодітній сім'ї (9 дітей). Закінчив чернівську ЗЗСО I—III ступенів ім. Т. Г. Шевченка. Батько воює з 2014 року, ще два брати пішли захищати Україну. Учасник ООС.
Загинув в результаті ворожого обстрілу з РСЗВ (місце — не уточнено)[401][402]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[403].
4960
Неженець Володимир Олегович Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України)Нагрудний знак «Учасник АТО»
Військовослужбовець ГУР МО. Випускник Київського суворовського військового училища 1984 року. Закінчив Київське загальновійськове командне училище ім. М. В. Фрунзе (1984—1988 роки навчання), потім Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Правознавство». В радянській армії служив командиром взводу. З 1991 року працював в представництві меткомбінату «Азовсталь» в м. Києві, юристом в банку, менеджером в складі антикризової команди заводу ЛАЗ. Разом з дружиною був співвласником психологічного центру «Рівновага» в м. Києві, який працює з 2002 року. З 2014 по 2015 рік — учасник АТО. Служив командиром розвідувального взводу в 30 ОМБр. 31 вересня 2014 був поранений в Лагутиному. З 2012 року навчався за різними програмами з психології. 2017 року отримав диплом медичного психолога. В останній час до початку повномасштабного вторгнення закінчував навчання за Оксфордською програмою «Когнітивна поведінкова терапія» на базі Українського католицького університету. Випускник Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії проєкту Л8. Залишилися дружина і троє синів. Нагороди: Медаль «Захиснику Вітчизни» (8 травня 2021 року); Нагрудний знак «Учасник АТО»; Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (12 травня 2014 р., 2 липня 2014 р.); Відзнака Фонду ветеранів розвідки «За воїнську доблесть» (22 серпня 2014 року); Відзнака «За службу Державі» (4 грудня 2015 року); Відзнака ВГО «Кадетська співдружність» «Сильному духом» (5 грудня 2014 року).
Загинув в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[64].
Виїхав на житомирську трасу з товаришем, щоб дістати пальне для тероборони. Приїхав на АЗС, де побачив вагітну дівчину, яку й евакуював. Після цього вдруге поїхав в бік Житомира на АЗС. В тому місці вже перебували російські війська, що відкрили автоматну чергу по авто. Олег заїхав на дорозі в невеликий апендицит, і з товаришем побіг в ліс та заховався в першу яму, яку побачив. Олег почав знімати відео техніки окупантів, щоб передати ЗСУ інформацію про переміщення ворога, та встиг його переслати другу. Після цього по ним з товаришем почався обстріл, тож вони прийняли рішення тікати. Товариш вибрався до першого блокпосту в Березівці. Після звільнення територій в тій ямі знайшли тіло Олега без голови. В нього всадили більше 15 куль і в кінці зробили контрольний постріл в голову з крупнокаліберної зброї[405].
Загинув під час виконання бойового завдання від множинних вогнепальних кульових поранень в м. Києві, обороняючи незалежність України від вторгнення країни-агресора. Похований в м. Конотопі на Сумщині[407]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[408].
Загинув при виконанні військового обов'язку в ході відбиття російського вторгнення в Україну на Миколаївщині. Похований на кладовищі «Нове» в м. Костополі[409]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[218].
02001-04-033 квітня2001. Матрос, військовослужбовець підрозділу 36 ОБрМПВМС ЗС України. З 30 серпня 2013 року до 9 червня 2016 року навчався у Кіровоградській школі-інтернаті, ліцеї «Сокіл». Був вихованцем III кадетського взводу, активним учасником заходів з життя кадетського підрозділу. Займався греко-римською боротьбою[410].
Загинув при виконанні бойового завдання (розвідувальної операції) в боях з агресором за м. Охтирку та Охтирський район[412][414]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[234].
4969
Калюжний Олександр
(«Соло»)Орден «За мужність» ІІІ ступеня
31 рік, м. Сватове Луганської області. Після здобуття середньої освіти у 2010-2011 роках строкову службу проходив у військах протиповітряної оборони на мисі Чауда у Криму. Потім працював будівельником. Закінчив факультет міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича. Другу вищу освіту здобув у Центральноукраїнському національному технічному університеті за спеціальністю «Агроінженерія». Вивчав англійську, німецьку, польську мови. У 2014 році пішов добровольцем на війну. Воював у складі батальйону «Донбас». Брав участь у боях за Іловайськ, де потрапив у полон. У рамках Мінських домовленостей повернувся додому в грудні 2014-го. На початку 2015 року він підписав контракт і вступив до лав 3-го окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго (ССО ЗСУ).
Примітка: 1. 12 березня 2022 року, Президент України Володимир Зеленський під час спілкування з іноземними ЗМІ, вперше назвав втрати Збройних Сил України у війні з Росією. За його словами, починаючи з 24 лютого, загинули орієнтовно 1300 українських військовослужбовців[416]. 2. «Таблиця/Список загиблих» буде наповнюватися та корегуватися по мірі можливості за надходженням відповідної інформації, яка постійно змінюється в результаті інтенсивності бойових дій (посилання — тільки на офіційні та перевірені джерела)! 3. Див. розділ «Обговорення» 4. З 16 березня2022 року, облік втрат силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну здійснюється на наступній сторінці Втрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну (16 березня 2022 — до сьогодні)
Втрати силових структур в тилу під час війни (до 23 лютого 2022 року включно)
Фурманчук Артем, 27 років, мешканець м. КостополяРівненський район Рівненська область. Учасник АТО/ООС. Військовослужбовець військової служби за контрактом (підрозділ — не уточнено). Проходив військову службу за контрактом у ЗС України майже 10 років. Перебував у м. Рівному в відпустці у близьких родичів після чергової ротації із зони проведення ООС, де виконував обов`язки за посадою протягом 8 місяців. Сьомий син у багатодітній родині. У ніч на 2 січня, близько 03:00, загинув в ДТП (був збитий легковим автомобілем Audi A6) на вулиці Соборній в м. Рівному[417].
Стасюк Роман, 22 роки, с. Дарівка Волинська область. Учасник ООС. Солдат, водій-хімік БРДМ підрозділу 101 ОБрО ГШ. Згідно з повідомлення пресслужби бригади, помер 11 січня в результаті зупинки серця[419].
Кереб Олександр Володимирович, с. Підцир'яКамінь-Каширський район Волинська область. Військовослужбовець ЗС України. Учасник АТО/ООС, де виконував свій обов’язок більше шести років. Помер 14 січня, перебуваючи у відпустці. Похований 15 січня в с. Підцир'я[420].
Ночевчук Сергій Володимирович, 30 років, мешканець м. Житомира. Учасник АТО/ООС. Капітан, начальник 2 відділу Житомирського РТЦК та СП. Загинув 19 січня в ДТП на власному автотранспорті поблизу Житомира[421].
Буганов Олександр Олександрович, 34 років, с. Подо-Калинівка Херсонська область. Учасник АТО. Старший лейтенант, офіцер відділення по роботі з особовим складом 1 ПО ОВДОНГУМВС України. Брав участь в боях за Іловайськ. Був захоплений в полон, з якого був звільнений через чотири місяці в результаті обміну. Після полону та реабілітації закінчив Харківську академію внутрішніх справ. Загинув 27 січня, о 03:40, на території Південного машинобудівного заводу «Південмаш» у м. Дніпрі в результаті розстрілу особового складу варти. Залишилися дружина та двоє дочок, 5 та 2 роки. Похований 29 січня[422].
Померлі та вбиті демобілізовані учасники АТО/ООС в ході російського вторгнення в Україну (2022)
Січень
Міхеєв Олександр, 1976 р.н., 45 років, м. БориславДрогобицький район Львівська область. Учасник АТО. Згідно повідомлення виконавчого комітету Бориславської міської ради, помер 1 січня (причина смерті - не повідомляється). Похований 3 січня в м. Бориславі[423].
Левуш Анатолій Євгенович, 25.04.1974, с. БереськЛуцький район Волинська область. Учасник АТО. До ЗС України був призваний за частковою мобілізацією в 2014 році. Брав участь у боях за Донецький аеропорт. Після демобілізації працював в особистому селянському господарстві. Разом з дружиною, яка померла рік тому, виховав троє дітей. Помер 3 січня (причина смерті - розрив підшлункової залози)[424].
Табачук Олег Олександрович («Дукат»), 10.08.1976, мешканець Вінниці. Учасник АТО. З 8 серпня 2015 року до 7 грудня 2015 року - начальник групи цивільно-військового співробітництва у Авдіївці (Донецька область). Неодноразово брав участь у відрядженнях до зони бойових дій у складі зведеної групи Командування Повітряних Сил ЗС України. Загалом відслужив у Збройних Силах 28 років. На початку літа 2021 року у нього була діагностована пухлина мозку. Пройшов обстеження і лікування в центральному шпиталі Міністерства Оборони та інституті ім. Рамаданова. Був комісований за інвалідністю. Помер 5 січня у шпиталі внаслідок онкологічного захворювання. Залишилася дружина. Похований 8 січня у м. Вінниці[425].
Городнічук Євген Валерійович («Гриць»), 12.05.1986, м. Лозова Харківська область. Учасник АТО. Активний учасник Революції Гідності. Працював помічником машиніста тепловозу на залізниці. В.О. голови міської організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода». Член історичного клубу «Холодний Яр». Доброволець 2-ї роти Золи батальйону «Айдар». 5 серпня 2014 року, у бою на Вергунському роз'їзді передмістя м. Луганська отримав осколкове поранення у хребет і ногу. Після цього переніс три операції, дістав 2 групу інвалідності. Вийшов на роботу, але навколо гвинтів, вставлених під час операції у хребет, почалися резорбція кісткової тканини й омертвіння навколишніх тканин. Виник остеомієліт, який ускладнився свищем і заднім спондиладезом. З лютого 2015 року постійно турбували гнійні виділення. 24 грудня 2015 року переніс четверту операцію. Після того постійно проходив реабілітацію. Помер 6 січня (причина смерті - не повідомляється). Похований 8 січня у м. Лозовій[426].
Квачко Олександр Леонідович, 44 роки, мешканець м. Кременчук Полтавська область. Учасник АТО. До ЗС України був призваний за частковою мобілізацією 14 лютого 2015 року. Помер 5 січня (причина смерті - не повідомляється). Залишилися мати та сестра. Похований 6 січня у м. Кременчуці[427].
Козловець Микола Миколайович, 09.03.1971, мешканець Київської області. Учасник АТО. Старшина, військовослужбовець підрозділу 72 ОМБр, у складі якої перебував в зоні бойових дій з березня 2014 року. Згідно Указу Президента України від 26 лютого 2015 року № 109/2015 був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. 28.12.2021 року, близько 17:00, отримав важкі травми в ДТП поблизу м. Кагарлика. Помер 7 січня в лікарні[428].
Ковальчук Олександр, мешканець м. Ромни Сумська область. Учасник АТО. Помер 7 січня (причина смерті - не повідомляється). Похований 8 січня на Засульському кладовищі в м. Ромни[429].
Ласій Михайло Омелянович, 1979 р.н., с. Бовшів Івано-Франківська область. Учасник АТО. Помер в результаті захворювання, похований 8 січня в с. Бовшів[430].
Дуда Юрій Іванович, 16.02.1987, мешканець м. Львову[431]. Учасник АТО в складі 24 ОМБр. Помер 9 січня в м. Одесі (причина смерті - не повідомляється). Похований в м. Одесі[432].
Кінзерський Дмитро, 31 рік, мешканець с. ГонорівкаМогилів-Подільський район Вінницька область. Учасник АТО. Загинув 9 січня в ДТП поблизу смт Тиврів у Вінницькій області. Похований 11 січня на місцевому цвинтарі в смт Тростянці[433].
Волошин Віктор, 54 роки, мешканець с. ГонорівкаМогилів-Подільський район Вінницька область. Учасник АТО. Загинув 9 січня разом з дружиною в ДТП поблизу смт. Тиврів у Вінницькій області. Залишилися дорослі син та донька. Похований 11 січня на місцевому цвинтарі в смт Тростянці[433].
Воробець Петро («Птіца»), 48 років, мешканець м. Надвірна Івано-Франківська область. Учасник АТО. Помер 14 січня в результаті важкої хвороби. Похований 16 січня в м. Надвірна[434].
Лоік Максим Юрійович, 41 рік, мешканець м. Кам'янське Дніпропетровська область. Учасник АТО. Гранатометник у складі 22 ОМПБ. Брав участь у бойових діях з травня 2015 по 21 квітня 2016 року в районі населених пунктів Верхньоторецьке, Щастя, Трьохізбенка, Кримське та інших. Помер 16 січня (причина смерті - не повідомляється)[435].
Самсонік Микола В’ячеславович, 17.12.1979, мешканець м. Камінь-Каширський Волинська область. Учасник АТО з 2014 року. Помер 27 січня (причина смерті - не повідомляється). Похований 28 січня в м. Камінь-Каширському[437].
Гайшук Юрій Володимирович, 36 років, м. ТальнеЗвенигородський район Черкаська область. Учасник АТО у складі 28 ОМБр. До ЗС України був призваний за частковою мобілізацією 09.07.2015 року, демобілізований - 27.10.2016 року. Помер 28 січня (причина смерті - не повідомляється). Похований 29 січня в м. Тальному[438].
Поперека Роман Мар’янович, 11.07.1970, мешканець м. Пустомити Львівська область. Учасник АТО. Старший солдат, навідник аеромобільно-десантного відділення 1 аеромобільного-десантного взводу аеромобільно-десантної роти 122 ОАЕМБ81 ОАЕМБр. До ЗС України був призваний за частковою мобілізацією 11.08.2015 року, демобілізований - 20.10.2016 року. Помер 29 січня за трагічних обставин (причина смерті - не повідомляється)[439].
Поліщук Сергій Миколайович, 24.02.1960, м. КалинівкаХмільницький район Вінницька область. Учасник АТО. Старший лейтенант запасу. В 1978 році був призваний на строкову військову службу, яку закінчив у 1980 році. У 1986 році закінчив Українську сільськогосподарську академію за спеціальністю "електрифікація сільського господарства", де проходив військовий вишкіл. У 2015 році був призваний до ЗС України за частковою мобілізацією і був направлений на курси перепідготовки та підвищення кваліфікації до НАСВ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У 2015-2016 роках проходив військову службу у складі 30 ОМБр та брав безпосередню участь в АТО. Помер після тривалої боротьби із важкою хворобою[440].
Лютий
Кушнір Сергій («Баша»), 39 років, мешканець смт Підволочиська Тернопільська область. Учасник АТО/ООС. Був членом УНА-УНСО, добровольцем батальйону «Донбас», добровольцем куреню УНСО, розвідником 131 ОРБ. В 2014 році на фронті був поранений, чотири місяці перебував у полоні. Помер орієнтовно 2 лютого (причина смерті - не повідомляється)[441].
Гузь Василь Вікторович, мешканець м. Дніпро. Учасник АТО/ООС. Старший лейтенант запасу. Протягом багатьох років працював оператором Дніпропетровської обласної держтелерадіокомпанії. Помер 2 лютого в результаті захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини[442].
Дерпак Іван Миколайович, 1972 р.н., мешканець c. СорокиКоломийський район Івано-Франківська область. Учасник АТО. Помер 5 лютого (місце та причина смерті - не повідомляються)[443].
Савченко Олег, мешканець смт Щирець Львівська область. Учасник АТО. Помер 7 лютого в результаті важкої хвороби. Похований 8 лютого в смт Щирець[444].
Зінчук Ігор Васильович, 1978 р.н., мешканець с. СкоморохиЧервоноградський район Львівська область. Учасник АТО. Старший сержант, в зоні проведення АТО перебував в 2015-2016 роках. Помер 7 лютого (місце та причина смерті - не повідомляються)[445].
Шевченко В'ячеслав Віталійович («Батя»), 17.07.1972, м. Полтава. Старший сержант, навідник ДШК роти вогневої підтримки 91 ОАЕМБ81 ОАЕМБр. Учасник АТО. В Авдіївській промзоні отримав поранення в ногу. 02.12.2016 року був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Отримав інвалідність 1 групи внаслідок війни та повернувся до цивільного життя, але у вересні 2021 року йому було ампутовано поранену ногу. Батько двох дітей. Помер 7 лютого в м. Полтаві[446].
Кицела Роман, 36 років, с. Демешківці Івано-Франківська область. Учасник АТО у складі 24 ОМБр. До початку війни та після повернення працював на Бурштинській ТЕС, однак через хворобу залишив роботу. Залишилася мати. Помер 9 лютого в результаті важкого захворювання, яке пов'язане із захистом Батьківщини[447].
Галаєв Сергій Сергійович, 46 років, мешканець м. Кременчук Полтавська область. Учасник АТО. До Збройних Сил України був призваний за частковою мобілізацією 21 травня 2015 року. Залишилися батько та дві сестри. Помер 12 лютого (місце та причина смерті - не повідомляються). Похований 16 лютого[448].
Гавриш Володимир Іванович, 42 роки, мешканець м. Кременчук Полтавська область. Учасник АТО/ООС в період з 2016 по 2019 рік. Помер 12 лютого (місце та причина смерті - не повідомляються)[449].
Яриш Руслан Анатолійович, м. Миколаїв. Учасник АТО. Солдат 79 ОАЕМБр. В бригаду потрапив у 2011 році. Служив у штурмовій роті, згодом відібрали у розвідку. 1 березня2014 року зробив пропозицію на все життя коханій дівчині Олені та того ж дня відбув на військову службу до української армії. З розвитком конфлікту на Сході України в березні 2014 року Руслан обороняв кордон з АР Крим, а згодом його підрозділ вирушив у зону АТО. 19 червня 2014 року поблизу селища Ямпіль під час бою у Руслана потрапив снайпер, був важкопоранений і прикутий до візка через паралізацію від грудей. Відтоді проходив реабілітацію. Потребував реабілітації за кордоном, біля нього увесь час знаходилася дружина Олена. Одружилися в липні 2014 року у залі хірургічного корпусу Київського військового шпиталю, під час церемонії лежав на лікарняній каталці. 26 липня2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. 14 лютого повісився в своїй власній машині. Похований 17 лютого[450].
Павлюк Дмитро, мешканець смт Обертин Івано-Франківська область. Учасник АТО. Помер 16 лютого (місце та причина смерті - не повідомляються). Похований 18 лютого в смт Обертин[451].
Колісник Олег Леонідович, 30.07.1991, с. СмородщинаЧутівська селищна громада Полтавська область. Учасник АТО. Після закінчення медичного коледжу з 2012 року, чотири роки працював у відділенні реанімації Полтавської обласної клінічної лікарні імені М. В. Скліфосовського. До ЗС України був призваний в ході першої хвилі часткової мобілізації, службу проходив у складі 8-ї Полтавської автомобільної санітарної роти. У складі підрозділу вийшов з Іловайську. У жовтні 2014 року у складі 79 ОАЕМБр брав участь у захисті Донецького аеропорту, 10 днів обороняв старий термінал та виконував обов’язки лікаря. Помер 17 лютого (місце та причина смерті - не повідомляються)[452].
Братков Анатолій Ростиславович, 56 років, мешканець с. ПавлівкаКалинівський район Вінницька область. Учасник АТО. Одним із перших пішов добровольцем на захист України під час третьої хвилю часткової мобілізації. Проходив військову службу у складі 128 ОГШБр. В одному з боїв був важко поранений. Залишились дружина, син, дві доньки та четверо онуків. Помер 21 лютого (причина смерті - не повідомляється). Похований 23 лютого у с. Павлівці[453].
Хотян Артем Юрійович, 04.01.1994, м. Житомир. Учасник АТО. У Збройних Силах України - з травня 2013 року. Проходив військову службу у складі 95 ОДШБр. 3 червня 2014 року отримав важке кульове поранення у груди – ворожа російська куля пройшла в одному сантиметрі від його серця, а також важке поранення в руку, яка практично перестала працювати. 15 липня 2014 року, "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України" був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня[454]. Помер о 04:00, 22 лютого в одній з житомирських лікарень. Залишилися мати і бабуся[455].
Козачина Максим, 1979, Дніпропетровська область. З 2000 року був настоятелем парафії Різдва Пресвятої Богородиці у селі Розважів Іванківського району Київської області. 2014 року після початку війни їздив на передову як капелан, підтримуючи бійців молитвою і словом. Збудував невелику церкву в Бахмуті під час перебування у зоні бойових дій. Виховував двох власних доньок. 26 лютого повертався до своєї родини в селище Іванків, але на блокпосту його зупинили окупанти – витягли священника з машини і розстріляли[456].
Стародубцев Микола Григорович («Борис»), 18.07.1978, м. Кропивницький. З весни 2014 року потайки від сім’ї пішов добровольцем на фронт. До лютого 2015 року воював у батальйоні «Донбас» командиром саперного взводу у званні молодшого лейтенанта. Брав участь у звільненні Попасної, Лисичанська, Курахового. У ході боїв за Іловайськ, отримавши численні важкі поранення, потрапив у полон до російських військових з 76-ї псковської десантно-штурмової дивізії. Після того як кілька українських солдатів померли без медичної допомоги, росіяни віддали Миколу разом із іншими пораненими бійцями Червоному хресту, через що йому пощастило залишитися живим. Після загоєння ран, отриманих під Іловайськом, продовжував воювати. 1 лютого 2015 року отримав важке поранення голови під Дебальцевим. 17 діб перебував у комі, але вижив. Став інвалідом 2 групи. Батько двох дітей. Один із синів випускник Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Ввечері 27 лютого Микола Стародубцев був затриманий силами ТрО під командуванням Бригинця. До ранку Стародубцев провів у стінах селищної ради, а потім його передали у будинок культури військовому комісару Володимиру Геннадійовичу Равічеву. Що відбулося в будинку культури невідомо. 28 лютого приблизно о 8-й годині ранку був виведений з будинку культури і вбитий в центрі смт Козелець (Чернігівська область) чотирма пострілами, які здійснив Володимиром Равічев, який повідомив, що Стародубцев працював на росію. Покійного вивезли на слобідське кладовище та закопали, поставивши хреста з іншою датою смерті. Перепохований 16 листопада 2022 року на берковецькому кладовищі[457].
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
_patch.svg)
